РОЗДІЛ III Функціонування наративу в практиці психологічного консультування
3.1. Дослідження та визначення типів текстів-наративів. 119
3.2. Особливості породження наративу у дітей та дорослих. 134
3.3. Особливості функціонування наративу в процесі 142
психокорекційної роботи.
3.4. Застосування технік наративної психології в процесі 176
психопрофілактичної роботи.
ВИСНОВКИ 212
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці з'являються численні спроби знайти нові інстанції, що здатні організувати в єдине ціле суб'єктивний досвід людини. Однією з основних таких інстанцій багато дослідників визнають розповідь, наратив. (К.Бремон, І.Брокмейер, Дж.Брунер, І.П.Ільїн, Є.С.Калмикова, Е.Менгенталер, Н.В.Чепелєва, Р.Харре). Взаємозалежність між розповіддю-наративом і життям розглядається як вияв специфічного способу осмислення світу, як особлива форма існування людини, як притаманний лише їй модус буття. Термін "наратив" в трактуванні деяких авторів (І.Брокмейер, Р.Харре) означає різні форми усвідомлення, що внутрішньо притаманні процесам пізнання, структурування діяльності, впорядкування досвіду.
Ідею про те, що людська свідомість має наративну структуру, висувають як зарубіжні, так і вітчизняні автори. Зокрема, пропонується так званий "наративний принцип", в основі якого лежить положення про те, що люди мислять, роблять певні життєві вибори відповідно до наративних структур, тобто наратив розглядається як організаційний принцип діяльності особистості (Ф.Сабрін). Деякі зарубіжні автори висловлюють думку про те, що життя людини великою мірою насичене оповідями, історіями, в яких відображений весь її досвід, а повідомляючи історії свого життя, особистість стає відповідальною за нього (Д.Карр, К.Метінгел, М.Вайт). Така відповідальність береться за основу в концепції наративної ідентичності (П.Рікер). Відповідно до даної концепції, особистість усвідомлює себе в процесі оповідання іншому історії свого життя.
У дослідженнях вітчизняних психологів наратив розглядається як впорядкування життєвих подій в єдину послідовність, що побудована виходячи із загальної життєвої концепції оповідача (Н.В.Чепелєва). Зауважується, що текст-наратив доцільно розглядати як засіб саморозуміння ("історія для себе") та засіб самоподачі, самопред'явлення ("історія для іншого"). Однією з найважливіших його функцій є саме самопрезентація - саморозкриття, декларування і ствердження індивідуальної системи цінностей, поглядів, переконань. Завдяки наративу суб'єкт усвідомлює себе, свій досвід, презентує певну точку зору, стверджує себе таким, яким він прагне бути, а також створює своє минуле. Тобто людина, проживаючи своє життя, конструює його історію. В процесі такого конструювання відбувається переосмислення власного досвіду та власної особистості, виникає нове бачення тих подій життя, власних рис та якостей, що з певних причин не усвідомлювалися чи не приймалися людиною, - а це призводить до конструювання більш цілісної історії життя. В такому розумінні наратив доцільно розглядати як засіб саморозвитку особистості.
В різних психологічних теоріях автори по-різному розглядають граничні смисли саморозвитку. Так, А.Адлер вбачав мету саморозвитку в самоствердженні особистості, для Ш.Бюллер саморозвиток - це гармонізація особистості, узгодженість її внутрішнього світу. К.Роджерс вбачав саморозвиток в русі до повного знання себе і свого внутрішнього досвіду. В.Франкл стверджує, що саморозвиток - це реалізація життєвих смислів та сенсу життя.
Особистість по-різному ставиться до проблеми керуванням саморозвитком: від наполягання на власній непричетності щодо подій власного життя до прийняття повної відповідальності за мету свого розвитку. На думку М.Й. Боришевського, психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов'язані із самосвідомістю особистості. Ця думка перегукується з поглядами С.Д. Максименка, який розглядає самосвідомість як важливий чинник у формуванні особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу.
В нашому дослідженні саморозвиток розглядається як процес, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду та власної особистості. Таке усвідомлення, зокрема, може відбуватися в процесі породження наративу, в якому відображена історія життя особистості. Одним із видів наративу, в процесі конструювання якого може здійснюватися саморозвиток особистості, є автобіографія. В сучасних дослідженнях автобіографічна пам'ять розглядається як основа самосвідомості особистості, її "Я-концепції" (В.В.Нуркова), її значення полягає в здатності людини фіксувати і зберігати такі події, які вона усвідомлює як частину власної історії (Б.Росс).
Аналіз наукової літератури з даної проблеми засвідчує, що на даний час недостатньо розроблені теоретичні підходи до проблеми використання наративу як засобу саморозвитку особистості, чітко не визначені ознаки, що відрізняють його від інших видів текстів, не виявлені чинники, які впливають на процес породження різних типів текстів-наративів. Не розроблена процедура емпіричного дослідження психологічних особливостей текстів-наративів, мало досліджені можливості використання наративу в процесі психотерапевтичної та психокорекційної роботи, спрямованої на прийняття власного досвіду та створення цілісної історії життя як важливого чинника саморозвитку особистості. В практиці психологічного консультування чітко не визначені психологічні техніки та прийоми, що спрямовані на саморозвиток особистості.
Психологічне дослідження, результати якого представлені в дисертації, є спробою визначити особливості наративу як засобу усвідомлення людиною власного життєвого досвіду та власної особистості. Воно обумовлене необхідністю розроблення теоретичних підходів до вивчення психологічних особливостей наративу як засобу усвідомлення власного досвіду та власної особистості, а також практичних процедур, спрямованих на саморозв
- Київ+380960830922