РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК СУБ'ЄКТІВ РЕҐІОНАЛЬНИХ І ГАЛУЗЕВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
2.1. Узагальнення наявних методичних підходів до визначення інвестиційної привабливості об'єктів капіталовкладень
Необхідною та важливою передумовою формування обґрунтованого інвестиційного рішення щодо вкладення коштів у певне підприємство є послідовне визначення його інвестиційної привабливості як комплексного поняття з урахуванням реґіональних і галузевих особливостей. Такого погляду на дослідження й розрахунки дотримується більшість вчених [15, 20, 45, 55, 76, 79, 92, 104, 123, 124, 126, 127]. Слід зазначити, що у світовій практиці подібні розробки набули значного поширення, над розв'язанням цих проблем працюють спеціалізовані наукові центри, які реґулярно публікують рейтинґи країн, реґіонів та підприємств за ступенем їхньої інвестиційної привабливості. В Україні поки ще не створено загальну методику для комплексного оцінювання інвестиційної привабливості промислових підприємств, яка б відбивала всі тенденції змін і фактори впливу зовнішнього середовища, відрізнялася послідовністю, єдністю методичного підходу і враховувала особливості трансформаційних економічних умов.
З метою удосконалення методичного забезпечення, надання йому рис цілісності й комплексності щодо визначення привабливості підприємств, необхідно узагальнити наявні підходи і доповнити їх слушними, обґрунтованими пропозиціями.
Найбільш послідовними є методичні підходи, що пропонують визначати інвестиційну привабливість підприємств на підставі аналізу макро- і мезоекономічного середовища.
Щодо макроекономічного рівня, ці етапи дослідження не є прероґативою підприємства, розрахунки у цьому контексті здійснюють спеціальні аґенції, наукові центри, а не безпосередньо підприємства, що використовують готові висновки. Така ситуація може бути пояснена потрібного тематичного обсягу інформації, обмеженістю можливостей підприємств щодо вкладення власних коштів у зарубіжні об'єкти як у законодавчому аспекті, так і фінансовому (внаслідок обмеженості власних інвестиційних ресурсів), існуванням нагальних потреб у розвитку виробничої бази підприємств, розширенням обсягу продажу продукції на вітчизняних ринках та ін. Тому головну увагу підприємства промисловості України, а також провідні вчені приділяють дослідженню методичних засад щодо інвестиційної привабливості реґіонів, галузей та окремих об'єктів підприємництва.
Однією з перших праць з розв'язання проблеми оцінювання інвестиційної привабливості реґіонів є методика, розроблена І. Бланком [15]. Вона включає такі напрямки: загальна динаміка реґіону; створення інвестиційної інфраструктури; демографічні характеристики; розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури; рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.
Як показали дослідження, ці важливі, вагомі напрямки в основному правильно відбивають сучасний стан інвестиційних процесів в Україні, але методика має й деякі недоліки:
через необ'єктивність значущості показників з кожного напрямку, які визначаються в результаті експертного опитування, дослідження можуть мати суб'єктивності;
значна кількість окремих показників збільшує можливість помилок при їх оцінюванні;
часткові показники, що використовуються, є абсолютними.
А.Мокій [79] відносить до напрямків інвестиційного клімату на макрорівні такі характеристики політичного, економічного та соціального становища країни: державну політику щодо іноземних інвестицій, традиції дотримання міжнародних угод, схильність до націоналізації іноземної власності, участь у системі міжнародних договорів, сталість державних інституцій і спадковість політичної влади, прагматичність економічної політики держави, ефективність роботи державного апарату, рівень можливої невизначеності інвестиційної діяльності, тобто постійність і несуперечливість умов господарювання (правової бази), стабільність економічного розвитку країни в сукупності його параметрів, толерантність соціальної складової економіки щодо іноземних інвестицій, приватної власності тощо.
Наведені тут і пов'язані між собою характеристики інвестиційного клімату формуються під дією об'єктивних і суб'єктивних чинників. До перших автор відносить вплив зовнішнього середовища першого порядку - процесів, котрі відбуваються у світовій економіці та міжнародних відносинах; до чинників другого порядку - об'єктивні передумови, що наявний стан у національній економіці й перспективи його змінення; до чинників третього порядку - комплексну систему організаційно-економічних заходів і відповідної інституційної інфраструктури збалансування інтересів інвесторів у раціонально можливих і доцільних межах.
На думку І. Горленко і Л. Гарингул [28], ефективність інвестування реґіону залежить від численних об'єктивних і суб'єктивних зовнішніх та внутрішніх факторів. З них зовнішніми є макроекономічні, що залежать від стану політичного, фінансового, правового середовища в країні, - саме їм автори приділили найбільшу увагу. Визначення прогнозної інвестиційної привабливості вимагає багатоаспектного аналізу численних факторів, зокрема і суспільно-природних властивостей реґіонів, які виступають її внутрішньо-реґіональними факторами. Вони відображають не тільки стан основних складових - населення, економіки, природи, а й непрості взаємовідносини між ними. Саме вони зумовлюють суспільно-природну цілісність реґіону, з одного боку, та індивідуальність багатства, поліпшення якості життя населення й ренатуралізацію природи, - з іншого.
Усі фактори автори поділили на базові та похідні. До базових віднесено геополітичне положення території, до похідних - геодемографічна ситуація, проґресивність структури виробництва (галузевої, територіальної, функціональної та їхніх комбінованих підвидів), рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, участь реґіону в територіальному поділі праці. Крім того, до похідних факторів мож