Розділ 2. Українська тема в літературній творчості
Й. В. Фріча 77
2.1. Драматичні п'єси про Україну 78
2.1.1 "Тарас Бульба" 78
2.1.2 "Іван Мазепа" 85
2.2. З поетичної спадщини 98
2.2.1 Балада "Заблукалий хлопчик" 98
2.2.2 Вірш "Дніпро" 102
2.2.3 Сторінками "Спогадів" 105
2.2.4 Перший переклад Шевченкового "Єретика" 110
2.3. Українське питання в публіцистиці 116
2.3.1 Політико-культурологічні проблеми у статті
"Про слов'янський схід" 118
2.3.2 Аргументи історичного права і стаття "Асиміляція
малоруського народу" 127
2.3.3 "Хай живе Україна!" як вираження чеської демократичної
думки в українському питанні 133
2.3.4 Пропаганда програмних цілей українського
літературного і суспільно-політичного життя в "Бланіку" 141
2.4. Художні особливості україніки Фріча 144
Висновки 155
Література 160
ВСТУП
Йозеф Вацлав Фріч (1829-1890) - поет і драматург, публіцист і мемуарист, перекладач і видавець, чиє ім'я стоїть поруч із іменами таких видатних діячів чеського суспільно-політичного та літературного життя XIX століття, як Карел Гавлічек-Боровський і Ян Неруда. Його діяльність була спрямована на боротьбу за національну незалежність не лише чеського, а й інших слов'янських народів, стала "вивершенням розуміння українського питання" в Чехії [247]1. Багато з тих суспільних ідей, які він плекав, втілено в життя.
Мета даної праці - розкрити ті сторінки діяльності Й. В. Фріча на духовній, суспільно-політичній, літературній та культурній нивах, що сприяли згуртуванню слов'янства на демократичній основі, а в творчому плані - написанню нових художніх творів, культурному поступу, утвердженню толерантних взаємозв'язків між народами Європи.
Становлення Фріча як літератора та політика відбувалось у часи буржуазної революції 1848-49 рр., активізації в країнах центральної Європи боротьби за національне визволення. Її учасниками були, зокрема, Й. Добровський, Й. Юнгман, Я. Коллар, П. Й. Шафарик, Ф. Палацький, К. Гавлічек-Боровський, Б. Нємцова, Я. Неруда, Б. Сметана, Я. Чермак, а в Україні - І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Максимович, А. Метлинський, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Гоголь, Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак, О. Маркович, Марко Вовчок, О. Бодянський, які визначали духовний шлях нації, політичну та наукову думку, літературу, культуру. Їхній творчий доробок певним чином впливає на суспільне життя й сьогодні. З багатьма із згаданих літераторів Фріч співпрацював, перебував у дружніх стосунках, писав про них у своїй воістину величезній літературній спадщині. Людина невсипущої активності, дивовижної працездатності і підприємливості, він пройшов через важкі випробування - був засуджений до страти, потрапив до в'язниці, врешті став емігрантом із примусу і впродовж усього життя зазнавав переслідувань за неординарні погляди на розвиток суспільства. Фріч предметно критикував як надто правих, типу Ф. Палацького і Ф. Рігера, так і прихильників доктрини К. Маркса та Ф. Енгельса.
Літературна творчість, а особливо суспільно-політична діяльність Фріча сприймалися по-різному. Наприклад, за "надмірний радикалізм" його гостро критикував політик і філософ, перший президент Чехословаччини Т. Г. Масарик. З другого боку соратниками Фріча були К. Сабіна, Б. Нємцова, Я. Неруда, К. Сладковський, Я. Чермак, а також такі діячі європейської демократії, як О. Герцен, Д. Гарібальді, Л. Кошут, Я. Домбровський, Є. Кватернік.
Безперечно, погляди Фріча мали тенденційний характер. У їхній оцінці ми керувалися, з одного боку, теоретичними настановами таких діячів чеської історичної й естетичної думки, як З. Неєдли та Я. Мукаржовський, який, зокрема, писав: "Тенденція - найзриміше свідчення нерозривного взаємозв'язку мистецтва з суспільством і неминучого взаємного напруження поміж ними; тому вона є предметом вивчення як соціології мистецтва, так і його теорії" [108]2, а з другого - теоретико-практичними положеннями праць Т. Шевченка, І. Франка, М. Возняка, О. Білецького, Л. Новиченка, І. Дзюби, що присвячені проблемам зв'язків між слов'янськими народами.
У соціалістичній Чехословаччині діяльність Фріча оцінювали з позицій його внеску в розвиток революційного руху в Австрійській імперії, іноді підносячи його "барикадне бунтарство" ледь не до ідеалу на тлі засудження політики лідерів чеської ліберальної буржуазії. Простежувалася також тенденція трактування його політичних намірів як близьких до соціалістичних і комуністичних віянь в Європі. Однак Фріч, насамперед, був чеським патріотом, який прагнув бачити свою батьківщину в дружній і рівноправній сім'ї народів світу. Його ідеал - "вільна федерація" народів.
Після другої світової війни чеські політики намагались силою демонструвати своє прихильне ставлення до минулого, і в цьому річищі було перевидано поетичні твори Фріча, великий том його публіцистики, знамениті "Спогади" у трьох книгах, збірник есе "Наші попередники" тощо. 1956 р. в Празі Чехословацька академія наук випустила великий збірник статей "Й. В. Фріч і демократичні напрями в чеській політиці та культурі", присвячений аналізові його різносторонньої політичної й літературної діяльності. Різні, часто абсолютно протилежні думки щодо постаті Фріча в європейській історії свідчать не лише про широкий діапазон його духовних і практичних зацікавлень, а й про те, що він спирався переважно на власні міркування, передчуття, які, звісно, не завжди збігалися з бажаннями інших. Духовна наснага поета-демократа випромінюється з його творчої та організаторської підприємливості, з його творів, промов, звернень, із сторінок газет і журналів, які він видавав, докладаючи неймовірних зусиль, щоб знайти для цього кошти, часто залишаючи і себе, і свою сім'ю без засобів існування.
Сьогодні жодна фундаментальна монографія про суспільно-політичні події в центральній Європі, а особливо, якщо вона стосується подій в Австрійській імперії середини XIX ст., не обходиться б