РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНИХ
СПОСТЕРЕЖЕНЬ
Під час виконання роботи було сформовано дві групи досліджуваних: контрольна група хворих на ДТЗ, оперованих без застосування ІДК ? 20 осіб (чоловіків ? два (10 %), жінок ? 18 (90 %), та дослідна група хворих на ДТЗ, оперованих у 2000-2002 роках із застосуванням ІДК ? 40 осіб (чоловіків ? сім (17,5 %), жінок ? 33 (82,5 %). Групу порівняння для аналізу лабораторних показників, що вивчалися, склали 34 здорових особи (чоловіків ? п'ять (14,7 %), жінок ? 29 (85,3 %), аналогічних за віковими характеристиками.
З таблиці 2.1 видно, що в обох групах дослідження більша частина хворих належала до найбільш працездатного віку (20-40 років) і становила у контрольній групі 16 хворих (80 %), у дослідній групі - 31 хворий
(77,5 %). У всіх хворих були виражені суб'єктивні й об'єктивні симптоми ДТЗ. У всіх хворих пальпаторно і за результатами сонографії ЩЗ був установлений дифузний характер збільшення залози. У 12 хворих (60 %) контрольної групи ЩЗ була збільшена до розмірів зоба III ступеня, у шістьох (30 %) - III-IV ступеня, у двох хворих (10 %) - IV ступеня за старою класифікацією. У групі із застосуванням низькотемпературного впливу спостерігалася подібна ситуація ? у 26 чоловік (65 %) - III ступінь збільшення ЩЗ, у 11 пацієнтів (27,7 %) ? III-IV ступінь збільшення й у
3 (7,5 %) ? IV ступінь. В обох групах дослідження переважали хворі на ДТЗ середньої важкості захворювання (75-85 %) із тривалістю захворювання від 23,8 до 24,1 місяців. Важливо відмітити той факт, що середня тривалість антитиреоїдної консервативної терапії становила (12,5-14,4) місяців.
Таблиця 2.1
Загальна характеристика груп дослідження
Показник
Група спостереження, кількість хворих Здорові
особи
n = 34 Контрольна група
n = 20 Дослідна група
n = 40Середній вік (роки)32,5
(від 18 до 40 )34,2
(від 14 до 54)35,9
(від 15 до 49 )Чоловікикількість527 ?14,710,017,5Жінкикількість29 1833%85,390,082,5
Тяжкість ДТЗсереднякількість?1534 %?75,0 85,0 тяжкакількість?56 %?25,015,0Середня тривалість захворювання
(місяць)?24,1
(від 18 до 60)23,8
(від 12 до 48)Середня тривалість антитиреоїдної терапії
(місяць)
? 14,4
(від 9 до 24 )12,5
(від 12 до 30)
Такий тривалий термін неефективного лікування не можна вважати доцільним та рекомендованим з точки зору як прогресування захворювання й розвитку ускладнень ДТЗ, так і виникнення несприятливих побічних ефектів самої тиреостатичної терапії. Це підтверджується й тим, що у 15 % хворих була діагностована помірно виражена лейкопенія, у 10 % ? залізодефіцитна анемія I-II ступеня, у 3 % ? алергічні реакції у вигляді кожного сипу, а 6,67 % хворих зовсім не приймали тиреостатики (мерказоліл) через наявність виразної лейкопенії і токсичного гепатиту. 11 хворих (18,3 %) - 5 хворих з контрольної та 6 хворих з дослідної групи - мали важкий ступінь ДТЗ із мерехтливою аритмією тахісистолічної форми, тиреотоксичною міокардіодістрофією, недостатністю кровообігу II-III ступеня, дефіцитом ваги до 30 %. Тридцять один хворий (51,67 %) мав тиреотоксичну офтальмопатію I-II ступеня, із них п'ять пацієнтів (8, 33 %) мали однобічну офтальмопатію.
До надходження в клініку 56 хворих (93,33 %) приймали мерказоліл у лікувальній дозі 15-25 мг на добу. Хворі із серцево-судинними, неврологічними порушеннями, вісцеральними ускладненнями тиреотокси-козу лікувалися до госпіталізації в клініку у профільних фахівців.
У хворих, які лікувалися тиреостатиками більше двох років
(10 хворих - 16,67 %), терапія проводилася переривчастими курсами: при досягненні ремісії вона припинялася й відновлювалася знову при погіршенні стану.
Хворі на ДТЗ були направлені у хірургічне відділення ІПЕП лікарями-ендокринологами стаціонарів та поліклінік України, де на підставі клінічних і лабораторних досліджень був установлений діагноз ДТЗ і на підставі неефективності або ускладнень медикаментозної терапії визначені показання до хірургічного лікування.
Показання для оперативного втручання не відрізнялися від загальноприйнятих: ДТЗ тяжкого ступеня, рецидиви після тривалої консервативної терапії, відсутність стійкого ефекту або розвиток ускладнень під час її проведення, великі розміри зобу, ознаки компресії органів шиї. Усі хворі, які були прооперовані у хірургічному відділенні клініки, пройшли стандартну медикаментозну передопераційну підготовку тиреостатиками (при відсутності протипоказань до їх застосування),
?-адреноблокаторами, глюкокортикоїдами, розчином Люголя по схемі Пламера, проведена симптоматична терапія з метою профілактики важких тиреотоксичних реакцій та післяопераційного тиреотоксичного кризу. Передопераційний стан хворих в обох групах дослідження розцінювався як стан суб- або компенсації тиреотоксикозу.
Усім хворим була проведена субфасціальна резекція ЩЗ по
О.В. Ніколаєву в об'ємі субтотальної [148]. Загальна маса тиреоїдного залишку оцінювалася візуально і становила від 4 до 10 г паренхіми в залежності від ступеня лімфоцитарної інфільтрації тиреотоксичної тканини, який визначався інтраопераційно [205].
Анестезіологічне забезпечення операції: внутрішньовенне багатокомпонентне знеболювання при спонтанному диханні у сполученні з місцевою анестезією шкіри, підшкірної клітковини і рефлексогенних зон шиї. Як виключення, при великих розмірах зобу із стисканням і дислокацією органів шиї, порушеннями функції зовнішнього дихання, проводилося загальне знеболювання з тотальною міоплегією, штучною вентиляцією легенів.
Метод ІДК проводився за режимами, опрацьованими експериментально й клінічно: при залишках тиреоїдної паренхіми 2-5 г із кожної сторони трахеї, враховуючи глибину кріонекрозу при діаметрі кріоаплікатора (0,2-0,5) см і температурі аплікатора мінус (140-180) ?С, експозиція кріодеструкції становила 1 хвилину.
У процесі роботи застосовувалися клінічні, морфо