РОЗДІЛ 2
Ефективність та перспективи функціонування цінних паперів ділових підприємств в Україні
2.1. Становлення ринку цінних паперів та особливості їх емісії у вітчизняній економіці
В Україні до 1917 року ринок цінних паперів відігравав важливу роль, хоча був доволі своєрідним, внаслідок недостатнього розвитку інститутів ринкового господарювання. Фондові цінності складалися в основному з акцій та облігацій. Усі акції згідно із чинними тоді нормами повинні бути іменні, що уповільнювало їх обіг. Проте, з часом було дозволено випускати цінні папери на пред'явника, які пізніше стали найбільш ходовими. Напередодні першої світової війни у Російській імперії діяло понад 70 фондових бірж. Одеська фондова біржа діяла вже з 1796 році, що більш як на 40 років випереджує створення фондової біржі у Москві [114,С.19]. Провідними центрами фондової торгівлі були Київ, Харків, Донецьк. Загалом на ринку оберталося цінних паперів на суму 13,5 млрд. рублів. Провідними учасниками ринку цінних паперів були комерційні банки.
З переходом влади до більшовиків декретом радянського уряду від 23 грудня 1917р. було заборонено всі операції з цінними паперами. У період нової економічної політики (НЕП), коли знову з'явилися акціонерні товариства, окремі навіть за участю іноземного капіталу, був відроджений ринок цінних паперів та фондові біржі. Проте, у 1930 році рішенням радянського уряду всі фондові біржі були повністю ліквідовані [25,С.30].
Наприкінці 80-х років у Радянському Союзі підприємствам було надане право випускати акції. Було прийнято також ухвалу про створення спеціального управління цінними паперами у Держбанку СРСР. В Україні перші акції випустили кілька промислових підприємств, наприклад Львівське виробниче об'єднання "Конвеєр", Миколаївський комбінат будівельних конструкцій, Київське виробниче об'єднання "Червоний гумовик" [10,С.22]. Невдовзі цей процес почав набувати стихійного характеру, як наслідок Рада Міністрів СРСР видала постанову "Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів". Акції, які випускалися в ті часи - це лише кредитні квитки участі. Випуск цих "сурогатних" акцій не змінював статусу підприємства і не свідчив про факт внесення будь-яких коштів у формування статутного фонду підприємства. З сучасними акціями їх об'єднувала лише назва і правова та економічна незахищеність їх власників.
В умовах ринкової трансформації економіки України роль цінних паперів, як інструменту залучення інвестиційних ресурсів є надзвичайно важливою. Досліджуючи становлення цінних паперів у вітчизняній економіці, на нашу думку, необхідно виділити п'ять основних етапів:
Перший етап - з 1991 по 1994 рік. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства у процесі приватизації стало основним чинником виникнення ринку цінних паперів в Україні. Суттєвий недолік першого етапу - відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. Емітентами акцій у цей період, здебільшого були інвестиційні компанії та банки, які склали 51% від загального обсягу емісій. Загалом у 1991р. було зареєстровано 8 випусків акцій, у 1992 -48, у 1993 - 337, у 1994 -544 [94,С.43]. Практично був відсутній вторинний ринок цінних паперів.
У процесі приватизації більшість підприємств реальних грошей не отримали (за винятком інвестиційних зобов'язань за деякими підприємствами). У керівництва багатьох акціонерних товариств склалася негативна думка про акції і фондовий ринок у цілому. Вихід на ринок цінних паперів часто розглядався не як благо, а як обов'язковий захід [130,С.137].
На цьому етапі створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, через які розпочинається процес приватизації промислових підприємств. У цей період набули поширення різноманітні фінансові піраміди, які для залучення інвесторів обіцяли "фантастичні" дивіденди. Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегменту економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єкта інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту спільного інвестування навіть до сьогодні [76,С.31].
Другий етап - з 1995 по серпень 1998 року. Характеризується значним кількісним та якісним зростанням ринку цінних паперів України, каталізатором чого можна вважати прискорення процесу приватизації та створення державної системи регулювання фондового ринку, а саме Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Високими темпами розвивався позабіржовий ринок, зокрема Перша фондова торгівельна система, де у 1997 році було укладено 65% від загальної кількості угод з цінними паперами на організованому ринку [92,С.13]. Невпинно зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяг їхніх емісій. Важливим фактором, який сприяв активізації українського фондового ринку стала розбудова інфраструктури ринку. В цей період робота з українськими цінними паперами, в першу чергу з акціями та державними облігаціями приносила величезні прибутки.
Зростанню цін на акції підприємств сприяло значне зацікавлення іноземними інвесторами українськими цінними паперами. Здебільшого на український фондовий ринок прийшли іноземні портфельні інвестори, які мали у своєму розпорядженні значні, як для українського ринку, фінансові ресурси. Більше того, саме нерезиденти підтримували ліквідність та дохідність цінних паперів, а їх вихід з ринку став основною причиною фінансової кризи у серпні 1998 року. Другий етап характеризується також високою дохідністю державних цінних паперів, яка значно перевищувала дохідність цінних паперів підприємств.
Третій етап - серпень 1998 - квітень 1999 року. Внаслідок краху російського фінансового ринку та поглибленням проблем вітчизняної економіки поступове зростання на ринку цінних паперів України змінився катастрофічним падінням. Значення фондового індексу ПФТС знизилось з 40 до 16,5 пунктів (і це без урахування девальвації гривні на 60%), місячні обсяги угод з акціями в системі впали