РОЗДІЛ 2
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ЯК ФОРМИ ТРУДОВОГО ПРАВА
2.1. Акти централізованого законодавства та їх роль в забезпеченні трудових відносин
Тривалий час в нашій державі нероздільно панувала державна власність на засоби виробництва та адміністративно-командні методи управління економікою, що безпосередньо вплинуло на зміст норм трудового права та форми їх зовнішнього виразу. Держава-монополіст була водночас і законодавцем, і виконавцем законів, і фактично єдиним наймачем на роботу на власні підприємства. Все це призвело до того, що трудове законодавство стало надто централізованим, майже не залишаючи можливості сторонам, які вступали в трудові правовідносини, самостійно визначати умови найму. При цьому багато питань регулювалося не на законодавчому рівні, а на рівні підзаконних нормативних актів. Колективно-договірне регулювання за відсутності реальної самостійності підприємств носило формальний характер, а тому не могло належно виконувати свої функції і зводилося в основному до переписування встановлених нормативними актами держави приписів.
На сьогодні, в умовах багатоманітності організаційно-правових форм підприємництва, ситуація принципово змінилася. Держава бере на себе встановлення лише певного рівня мінімальних (однак, необхідних в ринкових умовах) гарантій в сфері праці, залишаючи роботодавцю, працівникам та їх представникам достатньо широке поле діяльності. Все активніше розвивається локальна нормотворчість (в першу чергу це стосується сфери колективно-договірного регулювання).
У науковому та практичному значеннях законодавство являє собою насамперед форму права, тобто засіб існування, вираження та організації його норм у цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Це найголовніше призначення законодавства. Завдяки йому стають можливими гарантоване державою функціонування права, а також виділення правових норм із системи інших елементів суспільного регулювання. Проте у зміст поняття "законодавство" у правознавстві вкладаються не завжди однакові за формою, рівні за юридичною силою нормативно-правові акти державних та громадських організацій. Як зазначає П. Б. Євграфов, в одних випадках склад законодавства обмежується лише законами та постановами органів державної влади України; іноді до законодавства, крім актів вказаних державних органів, включаються і нормативні акти вищих виконавчих органів державної влади; а подекуди законодавство розглядається як система всіх нормативно-правових актів Української держави [100]100.
Термін "законодавство", в основному, використовується у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу супільних відносин і є формами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує Конституція України, зокрема у ст.ст. 9, 19, 118 та ін.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") № 17/81-97 (№ 1-1/98) від 9 липня 1998 року, у законах, залежно від специфіки суспільних відносин, що ними регулюються, термін "законодавство" вживається у різних значеннях: в одних мають на увазі лише закони, в інших, насамперед кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються поряд із законами інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади [39]101. О. Лисенкова пропонує дати нормативне визначення поняття "законодавства", яке охоплювало б лише нормативно-правові акти вищої юридичної сили у державі, якими є закони, а також чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [137]102.
Таким чином, нині існують три основні підходи до поняття "законодавство": перший передбачає тільки акти органів законодавчої влади; другий охоплює нормативні акти законодавчої та виконавчої влади; третій об'єднує систему всіх нормативних юридичних актів держави.
У КЗпП термін "законодавство" вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено. Зокрема, стаття 4 КЗпП закріплює, що "законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього". Звідси можна зробити висновок, що термін "законодавство" у трудовому праві охоплює всю сукупність актів, які містять норми трудового права і прийняті відповідно до КЗпП.
Необхідно звернути увагу і ще на одну проблему, пов'язану з визначенням термінів у трудовому праві. Зокрема, це стосується вживання термінів "законодавство про працю" і "трудове законодавство". На законодавчому рівні визначення хоча б одного з цих понять не існує. А тому навіть у законах в одних випадках вживається термін "законодавство про працю" (ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди" [25]103, ч. 4 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення" [16]104, ст.ст. 3, 4, 9, 39, 45 КЗпП), а в інших - "трудове законодавство" (ч. 3 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" [18]105, ч. 2 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" [22]106). Не визначився з даного питання і Конституційний Суд України, розглядаючи справу за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") № 17/81-97 (№ 1-1/98) від 9 липня 1998 року [39]107, проте в тексті рішення вживається термін "трудове законодавство". Крім того, кодифікований нормативний акт галузевого законодавства має назву "Кодекс законів про працю України", а галузь права називається "трудове право". Це дає підстави вважати, що терміни "законодавство" про працю і "трудове законодавство" вживаються як однозначні.
Однак, П.Д. Пилипенко вважає, що для вживання