Вы здесь

Державне регулювання інноваційної сфери

Автор: 
Лазутін Геннадій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U000461
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ
Як зазначалося у преамбулі до розділу 1, механізм регулювання інноваційної сфери у даній роботі запропоновано визначити як систему управління відносинами суб'єктів інноваційної діяльності щодо розробки та впровадження новацій. Елементами цього механізму є інновації як об'єкт управління, методи і способи державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституціональне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення. На нашу думку, саме від того, яким чином відбувається формування такого механізму та його вдосконалення, залежить вид інноваційної моделі розвитку, характер суспільного устрою та ефективність реалізації інноваційної політики. Характерні риси моделей соціально-економічного розвитку та елементів інноваційної складової економічної політики визначені у підрозділі 1.2.
Зважаючи на те, що на етапі виходу з довготривалої структурної кризи Україною проголошено наміри створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку, у даному розділі проаналізовано методичні засади еволюції моделей реалізації інноваційної політики розвинених держав, насамперед ЄС.

2.1. Аналіз еволюції моделей реалізації інноваційної політики

Поділяючи думку академіка М.Долішнього, що "у виборі моделей трансформування економіки українські реформатори повинні чітко орієнтуватися на європейські країни, використовуючи їх досвід регулювання державою економічних процесів" і що "саме на прогнозах можливої інтеграції в європейські союзи, асоціації мають будуватися вітчизняні механізми господарювання" [63, с.22], проаналізуємо проблеми інноваційного розвитку ЄС та еволюцію методів і засобів реалізації нової стратегії, поставлених цілей щодо побудови єдиного науково-дослідного простору. При цьому будемо виходити з того, що "завдання держави у формуванні механізмів господарювання полягають у використанні сучасних досягнень у сфері управління економічними процесами та в їх ув'язці з реальною ситуацією в країні і перспективами її інтеграції в європейське співтовариство" [63, с.22].
У наукових працях вітчизняних та іноземних вчених [25,26,51,52,55,74, 75,78,79,81,86,87,90,92,97,108,127,132,139, 144,146,154, 155, 172,175, 181,182] розглядаються різні аспекти інноваційної політики ЄС. Систематизація та узагальнення основних положень зазначених робіт з використанням коментарів щодо реалізації науково-технічної політики ЄС у 2000-2002 роках [65] дозволили визначити особливості вдосконалення механізму її регулювання, зокрема організаційні, інституціональні, законодавчі засади, сучасні методи та інструменти.
Загальновизнаним є той факт, що на початку 80-х років відставання країн ЄС від інших двох технологічних центрів - США і Японії, - могло призвести до втрати ними ключових позицій у світовій економіці, загострення проблем науково-технічного розвитку. Серед основних причин відзначають відсутність загальної науково-технологічної політики країн ЄС а також слабку інтегрованість окремих сегментів національних інноваційних систем. В контексті загальних євроінтеграційних процесів подолання роздрібненості науково-технічного потенціалу європейських країн і поглиблення співробітництва в даній області на якісно нових засадах стало чи не найважливішою задачею ЄС на межі тисячоліть [74].
У якості методу регулювання було обрано програмний підхід. Вже у 1983 році була прийнята Перша рамкова програма, суть якої полягала у встановленні і координації спільних дій ЄС, спрямованих на подолання кризи в науково-технологічній сфері шляхом прямої підтримки державами фундаментальних досліджень. Через рік було започатковано європейську стратегічну програму досліджень в області технології інформаційних систем ЕСПРІТ. У 1985 році було створено Європейське агентство по науково-технічному співробітництву "Еврика", основним завданням якого стало налагодження і зміцнення міжнародних зв'язків шляхом розвитку підприємницької ініціативи і встановлення нових форм управління і фінансування кооперації на міжфірмовому рівні.
Провідними напрямами досліджень програм "Еврики" стали розробки в сфері медицини і біотехнології, транспорту і зв'язку, енергетики, навколишнього середовища, інформатики, лазерних технологій, нових матеріалів, робототехніки й автоматизації виробництва [74]. Особлива увага приділялася створенню умов для підключення до роботи над проектами малих і середніх підприємств. Основними факторами успішного початку діяльності програми "Еврика" вважають раціоналізацію порядку пророблення пропозицій, динамічність методів і форм фінансування, небюрократичність організаційної структури, проведення бюджетної політики непрямого сприяння. Проте вже у середині 90-х років минулого століття ефективність програм "Еврики" значно знизилася. У 1998 році групі незалежних експертів, що займаються проблемами ефективності інноваційної діяльності, було доручено підготувати "Стратегічний огляд" шляхів виходу "Еврики" із кризи. У "Стратегічному огляді" були розглянуті тенденції розвитку і можливі негативні наслідки по ряду технологічних напрямків у випадку скорочення числа учасників "Еврики", зокрема уповільнення темпів загальнорегіонального кооперування в сфері розробки і виробництва високотехнологічних виробів.
Вже у 1999 році, за результатами вдосконалення програм, зокрема за рахунок непрямих заходів стимулювання (створення з боку держав "сприятливого клімату", здійснення кроків по підтримці малого і середнього підприємництва, у т.ч. надання гарантій доступу до передових технологій і ринків більш сильних партнерів) вдалося вирішити стратегічні задачі і вийти з кризи програм "Евріки" - скоротилися терміни реалізації проектів, збільшилася кількість учасників і робочих місць, підвищилася комерційна віддача і посилилися конкурентні позиції тощо.
У той же час, науково-технологічне співробітництво країн ЄС та поступове приєднання до Рамкових програм країн-кандидатів