Р О З Д І Л 2
АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВЕКСЕЛІВ У
ПОДОЛАННІ КРИЗИ ПЛАТЕЖІВ
2.1. Платіжна криза як наслідок системи розрахунків.
Наявність значних розмірів дебіторської та кредиторської заборгованостей залишається на сьогодні одним із невирішених питань сучасної економіки. З одного боку, неможливо ритмічно здійснювати збут продукції, особливо підприємствам, які мають безперервний цикл виробництва, щоб не надавати можливості своїм контрагентам користуватися відстрочкою платежу і тим самим створювати альтернативу банківському кредитуванню, а з другого - безконтрольне зростання цієї заборгованості призводить до виникнення проблеми неплатежів та погіршення фінансового стану виробника. Так, за даними Держкомстату України, в період з 01.01.1997р. по 01.07.2002р. розмір простроченої дебіторської заборгованості збільшився з 38 млрд.грн. до 220,4 млрд.грн., або в 5,8 разів. За цей період прострочена кредиторська заборгованість збільшилась з 58 млрд.грн. до 282 млрд.грн., або в 4,8 рази. В структурі дебіторської і кредиторської заборгованості основне місце належить внутрішнім розрахункам між підприємствами, які складають 85,4% та 94,9% відповідно. Прострочена заборгованість в загальній сумі кредиторської заборгованості складає 41,6%, а дебіторської - 43,2%.
По своїй природі дебіторська і кредиторська заборгованості мають деякі спільні та відмінні ознаки. Спільним є те, що обидва види заборгованостей в основі мають розрив між терміном здійснення товарної угоди та її оплатою, тобто базуються на функції грошей як засобу платежу.
Відмінності полягають в особливості їх функціонування, а саме:
Дебіторська заборгованість:
- охоплює всі розрахунки підприємств-постачальників з підприємствами-покупцями та є передумовою кредиторської заборгованості,
- це відносно самостійне явище, оскільки грошову вимогу, щодо дебіторської заборгованості, можна перевести третій особі,
- дебіторська і кредиторська заборгованості не співпадають по терміну дії,
- дебіторська заборгованість в більшості випадків відображає перехід обігових коштів із сфери виробництва у сферу обігу.
Кредиторська заборгованість:
- здатна "нав'язувати" відповідний тип економічних відносин, оскільки її утворення є прибутковим для одних і збитковим для інших,
- кредиторська заборгованість має властивість замінювати власні обігові кошти підприємства,
- здатна "виміщати" із господарського обігу банківські кредити (в зв'язку із дешевизною кредиторської заборгованості в порівнянні з банківським кредитом),
- відрізняється швидким розповсюдженням між підприємствами по мережі взаємоплатежів,
- здатна трансформувати безготівкові розрахунки, та змінювати форми платежів.
В цілому, прострочена кредиторська заборгованість здатна на відповідному етапі істотно послабити фінансово-кредитну систему країни. Слід також зазначити, що кредиторська заборгованість одного економічного суб'єкта в одночас є дебіторською заборгованістю іншого. Отже, арифметична сума для економіки в цілому повинна дорівнювати нулю. Однак, кредиторська заборгованість підприємств більше, ніж дебіторська. Причини такого стану наступні:
- дебіторська заборгованість враховується по собівартості (за витратами), тобто без врахування прибутку і ПДВ. Кредиторська заборгованість враховується за споживчими цінами плюс ПДВ, тобто за ринковою ціною,
- кредиторська заборгованість включає заборгованість перед бюджетом, Фондом соціального страхування та заборгованість по заробітній платі,
- в кредиторській заборгованості також міститься заборгованість по банківських кредитах.
Отже, значні розміри дебіторської і кредиторської заборгованостей негативно впливають не тільки на макроекономічному рівні, а також призводять до кризи платежів між підприємствами, що в свою чергу впливає на їх загальний фінансовий стан: платоспроможність та ліквідність.
Стійке фінансове положення підприємства в значній мірі залежить від ефективності і зваженості управління фінансовими ресурсами, що у свою чергу впливає на якісні зміни в їх структурі засобів та джерел. З динаміки цих змін можна дізнатися про стабільність діяльності підприємства, ступені його залежності від кредиторів і інвесторів. Як відомо, фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Проте цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовий і вітчизняній практиці застосовується система показників: коефіцієнт концентрації власного капіталу, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт співвідношення власних засобів, коефіцієнт ліквідності і платоспроможності тощо. [37, с.476-478; 19, 31]. Зупинимося на останніх двох.
Під ліквідністю будь-якого активу розуміють його спроможність трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю часового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність цього виду активів.
Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність обігових коштів у розмірі теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушеннями термінів погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, яка потребує негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:
а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку;
б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Отже, стійкість фінансового положення підприємства багато в чому обумовлена достатністю обігових коштів. Іншими словами, достатність обігових коштів забезпечує підприємству стійке фінансове положення на довгостроковому часовому інтервалі.
Аналізуючи стан українських підприємств на даному етапі економічного становлення, можна зробити висновок про те, що для більшості