Ви є тут

Соціалізація економіки: об'єктивна необхідність та основні напрями в Україні

Автор: 
Салюта Юлія Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U001413
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Сутність та основні моделі соціалізації економіки
На нашу думку, зараз навряд чи можна надати чітке визначенння змісту соціалізації економіки, в будь-якому разі воно буде враховувати не всі сторони цього складного та до кінця ще не вивченого суспільного явища, але показати найважливіші суттєві орієнтири соціалізації економіки можливо.
Таким чином, соціалізація визначається як процес засвоєння особистістю певної системи знань, норм та цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повнопраному члену суспільства, забезпечувати позитивну та конструктивну спрямованість стосунків з іншими людьми у будь-якій сфері її інтересів [75,с.4].
Повністю погоджуючись з даним визначенням, ми вважаємо, що доцільно також підійти до цього поняття з позицій його цільових ознак. Виходячи з цього, під соціалізацією економіки, в широкому розумінні, слід розуміти загальну тенденцію спрямованості економіки на людину. Іншими словами, соціалізація економіки - це цільова орієнтація економічного розвитку на забезпечення потреб людини.
Людина є активним творчим суб'єктом економічного життя суспільства. Видатний український економіст Михайло Туган-Барановський писав, що усяка людська особистість є верховною метою в собі, тому всі люди рівні, як носії святині людської особистості. Це й визначає верховний практичний інтерес (зміст), з точки зору якого може бути побудована політична економія [75,с.26].
Підвищення економічної ролі людини слід розглядати як соціоекономічну відповідь на ті питання, які ставить нині розвиток національної економіки України. Гострота поставлення питання про людину в економіці обумовлена також суперечностями в розвитку сучасної цивілізації в цілому.
У центрі всього, що відбувається в економіці, стоїть особистість. ЇЇ світогляд, моральність, психологічні якості, культура виражають мотиви економічної поведінки, в ході якої реалізуються інтереси людини, формуються і розвиваються економічні відносини. Економічні відносини не можуть не оцінюватися крізь призму людини, прояву її здібностей та можливостей, прагнення до реалізації інтересів та досягнення успіху в житті. Сама така цільова орієнтація економіки на людину і становить зміст поняття соціалізації економіки.
У той же час, існує зворотній зв'язок між людиною та економікою. Рівень розвитку соціалізації економіки, а отже, якість змін у системі економічних відносин, виробничих можливостей тієї чи іншої країни залежить від ступеня активності особистості у процесі прийняття та реалізації рішень, готовності сприйняти ці зміни та забезпечувати їх позитивний характер своєю працею.
Аналізуючи сутність соціалізації економіки, доцільно, на нашу думку, окремо дослідити основні принципи, на яких будується безпосередньо процес соціалізації сучасної економіки. Основними його принципами є наступні:
- послідовність та стабільність здійснення;
- об'єктивна обумовленість та адекватне суб'єктивне забезпечення;
-соціоекономічна двоєдиність, тобто забезпечення єдності та взаємоузгодженості соціальної та економічної спрямованості;
- принцип гуманізму;
- соціальна справедливість;
- соціальна конкуренція.
Соціалізація має об'єктивний характер, вона пов'язана зі зміною ролі людини в економіці та ролі економіки у житті кожної окремої людини, суспільства в цілому. Дана тенденція послідовно сформувалася протягом середини ХХ століття і набула стабільного характеру наприкінці ХХ - початку ХХІ століття в усіх без винятку високорозвинутих країнах світу. Поза такими змінами подальший позитивний та безконфліктний розвиток продуктивних сил та соціально-економічних відносин у сучасних умовах стає просто неможливим. Проте процеси соціалізації відбуваються різним чином у країнах світу, тобто мають суб'єктивний характер, що визначається курсом економічної та соціальної політики уряду кожної країни.
Соціоекономічна двоєдиність суспільства виражає загальну суперечність між економічними і соціальними факторами суспільного прогресу. У перехідній економіці про це свідчить досвід майже всіх посттоталітарних суспільств, спроби проведення радикальних ринкових реформ супроводжуються справжніми провалами в соціальній сфері, погіршенням умов та якості життя людини, падінням реальних доходів населення. Внутрішня рівновага соціоекономічної двоєдиності часто-густо порушується і в розвинутих країнах. Безпосередній вплив на глибину даної суперечності здійснює економічна політика держави. Так, для уряду лівих (соціалістичних та соціал-демократичних) політичних сил характерним є сильний соціальний фактор. І, навпаки, перебільшення ролі суто економічних чинників типове для уряду правих (консервативних) політичних сил.
Соціоекономічна рівновага суспільства - це такий стан суспільства, при якому має місце усталена відповідність між економічною та соціальною сферами, узгодженість інтересів окремих людей з інтересами соціальних, етнічних, релігійних та демографічних груп і верств населення, в тому числі з інтересами держави.
Найповніше активна і творча економічна роль людини розкривається в умовах органічного поєднання вільної праці і гарантій економічних і соціальних прав людини, поваги до власності і прагнення до суспільної корисності, вільного підприємництва і чесної конкуренції. Економічні відносини в цивілізованому ринковому господарстві грунтуються на соціальному партнерстві між громадянином і державою, робітником і роботодавцем, споживачем і виробником тощо.
Розуміння взаємозв"язку та взаємовпливу економічної та соціальної сфер особливо чітко актуалізується у процесі проведення реформ у пострадянському суспільстві. Недооцінка владою соціальної складової насамперед негативно позначається на економіці, не кажучи вже про матеріальне становище людей, оскільки саме соціальна сфера формує нові потреби, визначає попит на товари та послуги. Тому поза соціальною спрямованістю, соціальною стратегією реформ ринкове трансформування нашого соціально-екон