Ви є тут

Республіка Хорватія: державно-політичний розвиток у 1990-х роках.

Автор: 
Нагірний Микола Зіновійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U001525
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2

УТВОРЕННЯ РЕСПУБЛІКИ ХОРВАТІЯ

2.1. Поглиблення кризових явищ у СФРЮ і партійна структуризація національно-демократичного руху в Хорватії на зламі 1980-90-х рр.
Епохальні зміни на політичній карті Центрально-Східної Європи розпочалися наприкінці 80-х рр. XX ст. Започатковані у Радянському Союзі реформи поступово торкнулися інших країн комуністичного блоку. Революційні події 1989 р. у Польщі, Угорщині, Чехословаччині і Румунії змінили суспільну, політичну та ідеологічну структуру тих країн. Зміни у регіоні значною мірою впливали на процеси у Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії (СФРЮ).
До середини 80-х рр. XX ст. югославська державність чимраз більше набувала рис конфедерації при послабленні зв'язків між республіками. Дезінтеграційні процеси простежувалися у всіх сферах життя. Югославії не вдалося утворити єдиного загальнодержавного ринку. Кожна республіка мала окремий народногосподарський комплекс, власні замкнуті електроенергетичні системи. Аналогічна ситуація простежувалася у банківській справі, у промисловій політиці та ін. Великою була зовнішня заборгованість, на погашення якої з 1985 р. йшло до 10 % загальнонаціонального продукту.
За таких умов партійно-державне керівництво СФРЮ висунуло чергову програму економічної реформи. Однак, вона була приречена на невдачу, оскільки уряд й далі вдавався до командних методів державного управління і регулювання. Опублікований у 1985 р. документ "Критичний аналіз функціонування політичної системи соціалістичного самоуправління" став поштовхом до розробки основних положень нової конституції, яку передбачалося прийняти у 1992 р. /103/ 1)
Постійно діючим фактором політичного життя у Югославії залишалося національне питання /93/ 2).
Особливо важливе місце займала проблема стосунків хорватів та сербів. Серби, складаючи 12 % населення Хорватії, займали ключові пости у поліції та адміністрації республіки. У свідомості хорватів сформувався комплекс уявлень про дискримінацію Хорватії в економічній та політичній галузях з боку просербської правлячої верхівки (наприклад, що бєлградські центральні банки і організації-монополісти зовнішньої торгівлі відбирають її багатство /96/ 3)). Справжня й уявна некоректність центру щодо республік посилювала відцентрові настрої. Мотиви цього мали і економічне підґрунтя. Хорватія видобувала нафти і газу та мала резервних запасів урану більше, ніж інші югославські республіки разом /114/ 4). На початку 80-х років Хорватія перевищувала економічні показники в середньому по Федерації на 24 % /103/ 5).
Впродовж 1989 р. у Хорватії почався процес зародження національно-демократичного руху. Він захопив і частину членів СКХ. Його керівництво, відчуваючи втрату авторитету серед народу, йшло назустріч настроям суспільства. Зокрема, воно прийняло постанову про перші вільні багатопартійні вибори. Під час югославської державної кризи хорватське керівництво твердо стояло на принципах оборони федералізму /119/ 6).
Тенденція відходу Союзу комуністів Хорватії з твердих ідеологічних позицій співпала з початком створення політичних партій. Перші з них почали виникати у Хорватії вже на початку 1989 р. 2 лютого на філософському факультеті в Загребі було засновано "Об'єднання за югослов'янську демократичну ініціативу" (ОЮДІ). Незважаючи на свою проюгославську орієнтацію, воно відкрило шлях іншим політичним об'єднанням. 20 травня 1989 р. було створено Хорватський соціально-ліберальний союз (ХСЛС), який став першою опозиційною СКХ партією. За її ініціативою було проведено першу серйозну масову акцію: 8 жовтня 1989 р. 70 тис. громадян підписало петицію за відновлення пам'ятника банові Йосипу Єлачичу на центральній площі Загреба. 23 березня 1990 р. ХСЛС було перейменовано у Хорватську соціально-ліберальну партію (ХСЛП).
17 червня відбулась засновницька скупщина Хорватського демократичного союзу (ХДС). Тоді ж головою цієї партії було обрано Франьо Туджмана /169/ 7).
Узаконення політичних партій у Хорватії розпочалось ухвалою парламенту (Сабора) Соціалістичної Республіки Хорватії від 29 вересня 1989 р.: Хорватія визнавалась правовою державою з політичним плюралізмом /165/ 8).
10 грудня 1989 р. дванадцять політичних партій зібрало підписи для подання петиції Сабору і Президії СКХ, в якій були вимоги проведення вільних виборів (цю подію згодом назвали "революцією свічок"). Поки громадяни підписували петицію, того ж вечора по телебаченню було оголошено постанову Президії ЦК СКХ про проведення дострокових виборів усіх рівнів (від общини до Сабора) і про скасування монополії однієї партії на владу. ЦК підтримав рішення своєї Президії. Постанова від 10 грудня 1989 р. стала переломним моментом у розвитку багатопартійності в Хорватії. Того ж дня Сабор почав роботу над новим виборчим законом і конституційними змінами. XI з'їзд СКХ, який почався 11 грудня, також підтримав постанову про вибори. Було обрано нове керівництво СКХ на чолі з Івіцею Рачаном.
Назагал партійно-державні органи не вдавалися до репресивних заходів проти творців нових політичних партій /119/ 9).
Спочатку боротьба за визначення шляхів подальшого розвитку Хорватії та Федерації відбувалася в межах СКЮ. Його керівництво з самого початку відстоювало позицію, що політичного плюралізму можна досягти при збереженні однопартійної системи. На найортодоксальніших позиціях залишалися керівники Союзу комуністів Сербії. Водночас керівники Союзу комуністів Хорватії і, особливо, Словенії наполягали на проведенні у цьому питанні гнучкішої політичної лінії, яка б допускала існування багатопартійності. Така позиція була зумовлена наявними політичними умовами. Компартійне керівництво у цих республіках усвідомило неможливість надалі відкладати створення багатопартійної системи, оскільки в протилежному випадку воно могло б втратити контроль над подіями.
Радикально налаштовані керівники Союзу комуністів Хорватії домагалися одержання більшої самостійності дій у межах СКЮ, по суті, його реор