Ви є тут

Музично-педагогічні ідеї та просвітницька діяльність Г.С.Сковороди на Слобожанщині

Автор: 
Бакай Світлана Юріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
3404U001610
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
Теоретичні музично-педагогічні ідеї Г.С.Сковороди

2.1. Становлення музично-педагогічних ідей
просвітянина

Підгрунтям, на якому визріла багатогранна творча мистецька спадщина Г.С.Сковороди, сформувалися його музично-педагогічні ідеї та склався досвід національної музично-просвітницької діяльності, було історично обумовлене соціально-економічне й громадське життя України другої половини XVII-XVIII століття, періоду козацької доби, що характеризувалося героїчною боротьбою українського народу проти соціальної і національної нерівності, за доступність освіти для всіх верств населення, розвиток національної духовної культури та виховання.
Ідеям справедливості, свободи, духовній та моральній красі людини Г.С.Сковорода присвятив свою педагогічну, філософсько-етичну і народнопісенну творчість. Музично-поетичні твори педагога-митця стали виразниками народних дум, а музично-просвітницькі ідеї в галузі виховання й навчання відіграли вагому роль у подальшому розвитку вітчизняної історико-педагогічної науки і практики виховної роботи.
Українська музична культура XVII-XVIII століття складалася під впливом конкретних історичних умов того часу. Боротьба українського народу проти соціального і національного гноблення визначила шляхи розвитку музичного мистецтва. З одного боку - в Україні відбувався процес розвитку професійного музичного мистецтва, а з другого - творчо розвивалось українське народне музичне мистецтво, що відображало життя народу України.
Розвиваючись, музичне мистецтво на нових історичних етапах збагачувалося новою тематикою, новими жанрами та рисами музично виразної мови, виробляло надзвичайно багаті й різноманітні музично-педагогічні ідеї та засоби національного виховання й освіти. Важливу роль у розвитку музичного мистецтва відіграли народні українські думи, історичні пісні, козацькі, кріпацькі й повстанські пісні, народні пісні про тяжку жіночу долю та інші засоби.
Джерела свідчать, що у ХVII-XVIII столітті створювались кріпацькі хорові капели, оркестри та театри, зокрема гетьмана Мазепи (1639), білоцерківського старости Любомирського (1645), гетьмана Брюховецького (1655), О.Розумовського в Ніжині та Козельці, К.Розумовського у Батурині та Почепі. У репертуарі капел, оркестрів і театрів були твори, засновані на народнопісенних світських і духовних кантових традиціях [96, С. 7].
У цей період в українському народному музично-педагогічному епосі значно поширювалось виконавське мистецтво боянів та оповідачів, що розповсюджували зразки давньої музично-пісенної творчості народу: плачі та голосіння, календарні пісні (колядки, щедрівки, веснянки, жнивні пісні та інші). Серед виконавців народного епосу відомими були А.Шут, М. Кравченко, Г.Гончаренко, А. Скоба, Г. Любисток, О. Вересай [96, С. 6].
Протягом ХVII-XVIII століття назрівали передумови для створення української національної професійної світської музики. Саме в цей період в умовах боротьби різних соціальних груп і зіткнення різних течій в музично-педагогічному мистецтві народжувалися різноманітні форми міської та сільської побутової музики, розвиток якої було пов'язано з посиленням боротьби народу України за національну незалежність.
Подальшому становленню музично-педагогічних ідей Г.С.Сковороди цього періоду сприяло посилення боротьби народу за національну духовну культуру й виховання, і у зв`язку з цим відзначалося інтенсивне проникнення народнопісенних впливів у музику української православної церкви. Створюються "співацькі школи" в монастирях, зростає культурно-освітня діяльність братств церковних приходів Львова, Києва, Острога, Перемишля [96, С. 6].
Разом з цим у церковну музику входить велике коло почуттів і настроїв народних мас, що протягом віків виявлялися лише в народнопісенній творчості. Наслідком цього процесу була поява нового жанру в музичній педагогіці - духовно-моральних кількаголосних кантів і псалмів. Поява цього жанру була першим кроком до подальшого створення світських пісень [148].
Джерела показують, що у ХVII-XVIII століттях складаються умови для розвитку не тільки народного, а й професійного українського музично-педагогічного мистецтва. Швидкий розвиток світських кантів і псалмів, значні ідейно-змістові і стильові зміни в цьому жанрі сприяли появленню суто світських пісень з виразно-ліричними й сатиричними тенденціями протесту проти соціально-національних утисків, за доступність виховання й освіти для простих людей.
Поширення віршів і кантів, що утворювали досить великий репертуар домашнього позацерковного співу, було передумовою для виникнення цілком світських вокальних музично-педагогічних жанрів і зокрема сольної пісні [148, 264].
Хоровий кількаголосний духовний кант поступово надає місце світській сольній пісні з інструментальним супроводом. У музичному мистецтві України висувається низка невідомих раніше авторів, серед них студенти Київської академії та духовних шкіл, мандрівні дяки, кобзарі та лірники, регенти й учителі співу, співаки церковних хорів та інші автори і виконавці, які вийшли з народу і не втратили зв'язків з народною творчістю [148].
Слід відзначити також, що корисну роль у розвитку науки, мистецтва і педагогічної думки України відіграли діяльність і досягнення ряду діячів української науки, культури й мистецтва XVII-XVIII століття, які працювали в загальнодержавних освітніх і культурних центрах Москви й Петербурга [264].
За свідченням дослідників, Г.С.Сковорода через усе життя проніс щиру, незгасну любов до Слобідської України, яку ніжно, ласкаво називав своєю матір'ю. В.М.Хохлачов у статті "Український Сократ" зазначав, що першу згадку про Чорнухи, батьківщину Г.С.Сковороди, історичні джерела відносять до 1261 р. Наприкінці ХІІІ століття Чорнухинське укріплення зруйнували ординці і воно відродилося лише через три з половиною століття.
За інвентарним описом 1647 р. серед володінь князя Вишневського на Полтавщині значилося місто Чернов, або Черновка, в