РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РУХУ ПОЛЯКІВ
НА БУКОВИНІ (КІНЕЦЬ 40-х - КІНЕЦЬ 60-х рр. XIX ст.)
Становлення національного руху поляків на Буковині у національно-культурній формі протягом періоду від кінця 40-х до завершення 60-х рр. XIX ст. є поки що маловивченою науковою проблемою. Фактично, єдину побіжну спробу дослідження такого роду в контексті фундаментальної монографії зробив на початку 70-х рр. минулого століття краківський історик Еміль Бєджицький. Однак, на думку автора цієї дисертаційної роботи, йому вдалося досягнути результатів, які не зовсім узгоджуються з матеріалами, що пропонують сучасному досліднику архівні справи, періодичні видання та мемуарні джерела того часу. Е.Бєджицький пропонує у своїй праці "Історія поляків на Буковині" [408] в значній мірі ідеалістичний підхід до проблеми, вважаючи аксіомою, що польська етнокультурна спільнота австрійської Буковини мало чим відрізнялася в соціальному та ідеологічному сенсі від галицької і, відповідно, повинна була поділяти погляд останньої на мету, методи і засоби польського національного руху в межах Австрійської імперії, який, в свою чергу, був у той час похідним від польського національно-визвольного руху, що розвивався в Царстві Польському під владою Російської імперії, вторинним відносно нього.
Визначений вище підхід пропонує досить оригінальне вирішення наукової проблеми щодо причин, передумов і хронології становлення національно-культурного руху поляків на Буковині у час перебування краю під зверхністю династії Габсбургів. Відповідно, такого роду припущення Е.Бєджицького стимулює автора даного дисертаційного дослідження перевірити його відповідність науковій істині за певними визначеними параметрами, а саме: по-перше, чи була буковинська Полонія подібною на галицьку, тобто чи проживали представники польського етносу стало на Буковині з XIV - XV ст. і чи була польська громада цього регіону подібною за соціальним складом, ідеологічними переконаннями на своїх галицьких співвітчизників; по-друге, чи адекватно до галицьких поляків представники польської спільноти Буковини сприймали законодавче поле для реалізації ініціатив, спрямованих на досягнення вільного національного розвитку, що сформувалося протягом 1849-1867 рр. в Австрійській імперії, і яким було згадане поле; і, по-третє, якими були практичні чинники, котрі викликали в проміжок часу між кінцем 40-х і завершенням 60-х рр. XIX ст. до життя національно-культурний рух поляків на Буковині? Ретельно дослідивши згадані вище проблеми, автору цієї роботи здається можливим висловити певні припущення щодо часових меж, передумов і причин процесу становлення національно-культурного руху поляків на теренах австрійської Буковини.
2.1. Формування та консолідація польської етнокультурної спільноти в регіоні
Проблема розселення поляків на Буковині в новий час та подальшого поступу польської етнокультурної громади є до певної міри дискусійною. Складність її розв'язання можна пояснити цілою низкою причин, серед яких автор вважає за потрібне виділити дві, на його погляд, найголовніші.
По-перше, це - недостатньо глибоке опрацювання аспектів історичного розвитку буковинської Полонії у польській, австрійській, румунській історіографіях історії краю XIX - першої половини XX ст. та в сучасних українській, польській, німецькій, румунській історіографіях. Спроби заповнити цю прогалину були зроблені польськими істориками протягом 70-х - 90-х рр. ХХ ст. Однак, вони не змогли дати цілісного уявлення, - як і праці сучасних дослідників минулого Буковини, - про час формування та консолідації членів полонійної спільноти цього центральноєвропейського регіону, її стратифікаційну структуру і динаміку [408; 413-414; 588].
Другою причиною, яка у різний час почергово впливала на стан висвітлення проблеми та аргументованість датування періоду формування і консолідації буковинської Полонії, була політична кон'юнктура, що складалася в Румунії у 1918-1944 рр., Радянському Союзі протягом 1944-1991 рр. та у соціалістичній Польщі в 1945-1989 рр., і не сприяла проведенню ґрунтовного, неупередженого аналізу джерел, котрі стосувалися даної проблематики, а звідси - підготовці по темі об'єктивного, справді наукового монографічного дослідження.
Цікаво відзначити, що деякі польські історики (Е.Бєджицький, А.Пільх, М.Вілляуме та ін.), спираючись на певну незначну джерельну базу, констатують наявність на Буковині значної кількості поляків як шляхетського стану, так і міщан та "хлопів" (селян), принаймні, ще від середини ХІV ст. [408; 525; 588]. Проте, для підтвердження подібного припущення вони залучили недостатню кількість джерельних матеріалів. Натомість, більш науково виваженим і аргументованим здається погляд на означену проблему сучасного українського історика-медієвіста О.М. Масана. Він, на підставі вивчення та аналізу джерел, в тому числі й середньовічних грамот молдавських господарів і польських королів, а також літератури мемуарного характеру [461], дійшов висновку, що про факти постійного проживання представників польського етносу на Буковині можна говорити лише починаючи з приблизно останньої третини XVIII ст., коли у краї знайшли притулок від репресій російського царизму учасники Барської конфедерації [506, с. 146-147]. Разом з тим, перший факт пожалування молдавськими господарями підданим польсько-литовської корони земельних володінь на теренах Буковини (сподвижникам охоронця південно-східних кордонів Речі Посполитої В.Туркула) фіксується ним тільки наприкінці XVII ст. [506, с. 148].
Таким чином, неприпустимо констатувати, - йдучи бездоказово услід за польськими істориками А.Чоловським [426] та Е.Бєджицьким [408], - що на території Буковини вже від останніх років правління польського короля Казимира III Великого, тобто з 60-х рр. XIV ст., проживала певна "шляхетсько-хлопська" польська етнічна спільнота. Виходячи з того, що питання наявності чи відсутності консолідованої польської етнічної спільноти на теренах краю потребують подальшого дослідж