РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРНИЙ СЕНС І ГУМАНІСТИЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
СУЧАСНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ
2.1. Особистісно-діяльнісний підхід -
основа організації освітнього процесу
Внаслідок демократичних тенденцій у житті суспільства освітні системи як його значущі складові почали переносити акцент з масових педагогічних явищ на особистість дитини, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов саморозкриття і самореалізації людини на різних етапах її жттєдіяльності. У вітчизняній психолого-педагогічній літературі теоретико-методологічного рівня є наявною ідея особистісно і практично орієнтованої підготовки майбутнього вчителя (О.С.Падалка, І.Ф.Прокопенко, С.О.Сисоєва, В.І.Євдокимов) [Див.: 27; 31;41; 114;130]. Одним з її провідних завдань повинно стати створення такого освітньо-розвиваючого середовища, у результаті взаємодії з яким у майбутнього учителя формується готовність до впровадження сучасних педагогічних технологій, розуміння ним своєї індивідуальної сутності, на підставі якої формується особистісна педагогічна концепція і технологія.
Розробка особистісного підходу - дуже складна теоретична і практична проблема. Її складність зумовлена передусім тією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно - суб'єктом перетворення цього світу і самого себе. У цьому контексті особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого складає сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Інакше кажучи, особистісний підхід - це певний методологічний інструментарій, розробка якого має спиратися на синтез видобутих соціологією, філософією, психологічною та педагогічною наукою закономірностей будови, функціонування та розвитку особистості.
При аналізі навчального процесу категорія "підхід" традиційно розглядається з позиції вчителя, викладача. В цьому контексті особистісно-діяльнісний підхід до навчання, розглядається переважно як суб'єктивно-керована організація і управління педагогом навчальною діяльністю учня. Звичайно, в процесі вирішення спеціально організованих навчальних завдань різної складності та проблематики розвивається не тільки предметна та комунікативна компетентність особи, що навчає, але й її особистісні характеристики.
Однак, специфіка навчальної діяльності полягає в тому, що вона має двоїсту спрямованість особистісно-діяльнісного підходу, а саме: з позиції педагога і з позиції учня. Звичайно, це вимагає врахування індивідуально-психологічних характеристик учня: мотивації, адаптації, здібностей, комунікативності, рівня прихильностей, самооцінки, когнітивного стилю тощо.
Основи особистісно-діяльнісного підходу було закладено в психології працями Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, А.Н.Леонт'єва, С.Л.Рубінштейна, де особистість розглядається як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності та у спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування [Див.: 17;26; 29;37;43;73;110;136].
З самого початку гуманістичний підхід (спочатку в межах гуманістичної психології) займався вивченням можливостей та обдарувань людини. Він аналізував такі явища, як любов, творчість, "Я", розвиток, організм, реалізація власних можливостей, вищі цінності буття, становлення, спонтанність, досвід, психічне здоров'я тощо. Цей підхід метою свого вивчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов'язує з ним імена К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е. Фрома, К.Хорні, В.Франкла, Р.Бернса та ін.[Див.: 118;120; 123;146;151].
Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О. Моляко, Л.М.Проколієнко, Н.Г.Ничкало, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін. [Див.: 3;9;23;59;70;92]. У 70-90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях І.Д.Беха, І.С.Кона, М.П.Лещенка, А.В.Петровського, В.О.Сухомлинського, Б.О. Федоришина, та ін. [Див.: 5;96;101; 110; 131].Сучасна особистісно-орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно-розвиваючим функціям навчання та виховання. На теренах СНД дослідженням особистісно-орієнтованої освіти опікуються І.С.Якиманська, В.В.Сєриков, І.Д.Бех, В.В.Рибалка та ін. [Див.: 1;5; 97; 131; 136;141;153].
За своїм визначенням термін "підхід до навчання" багатозначний. По-перше, це світоглядна категорія, у якій відображені соціальні установки суб'єктів навчання як носіїв суспільної свідомості. По-друге, це глобальна та системна організація та самоорганізація освітнього процесу як з боку вчителя, викладача, так і з боку учня, студента. Термін "підхід" містить у собі і стратегію навчання, і методи, форми, прийоми тощо.
Особистісно-діяльнісний підхід - це єдність двох основних компонентів: особистісного і діяльнісного. Особистісний компонент - передбачає, що в центрі навчання знаходиться сам учень, студент як особистість, його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад. Виходячи з інтересів, рівня знань і умінь учня, вчитель ставить мету, формує і спрямовує весь освітній процес. Студент, учень при цьому повинен відрефлексувати наявний, вихідний, актуальний рівень знань і потім оцінити своє особисте зростання. Отже, всі методичні рішення (організація навчального матеріалу, використані прийоми, способи, вправи тощо) преломляються крізь призму потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних особливостей.
У самому загальному вигляді особистісно-діяльнісний підхід означає організацію і управління цілеспрямованої навчальної діяльності у загальному життєвому контексті спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння смислу освіти для розвитку творчого потенціалу особист
- Київ+380960830922