Ви є тут

Основні етичні виміри бізнесу (соціально-компаративістський аналіз).

Автор: 
Сердюк Олена Олександрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U001769
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2 АРЕОТОЛОГІЧНА ЕТИКА
2.1. Аристотелевська етика як основа ареотологічної етики
Ареотологічна етика є одним із можливих підходів вирішення проблем у сфері бізнесу. Греки називали активність речей та істот у відповідності до їх призначення "arete", стосовно людини "arete" виступає як її чесноти. Ще одне значення цього слова - "досконалість". Відповідне латинське слово "virtu" первісно означало "доблесть", "мужність". В епоху Відродження значення цього слова дещо розширилося й наблизилося до свого грецького аналога: "віртуоз" - це творча людина, яка досягла досконалості у своїй галузі. Французьке слово "vertu", і англійське "virtue", маючи латинське походження, означають доброчесність і семантично вказують на досконалість якихось якостей людини. Етимологія українських слів "доброчесність" та "чеснота" очевидна.
Слово "доброчесність" може виступати як узагальнююче поняття моральності, так і обмежуватися конкретними моральними якостями в залежності від роду занять людини. І в першому, і в другому випадку під доброчесністю розуміється особиста досконалість, тому доброчесність має на увазі рішучість діяти згідно моральним принципам. Ареотологічна етика вказує на те, якою повинна бути людина, вона підкреслює особистий аспект моральності.
За останній час можна відзначити зростання інтересу, особливо серед фахівців з етики бізнесу, до проблем ареотологічної етики: аналіз тих чи інших дій пов'язується з моральними оцінками людей, зайнятих у сфері бізнесу, корпорацій, організацій, соціальних і економічних систем і навіть цілих країн1. Основою нової спроби відродити ареотологічний підхід в етиці мають бути праці Аристотеля, в яких підкреслюється значення здорового глузду й доброчесності. І хоча розуміння й трактування чеснот різниться в залежності від епохи та типу суспільства, морального ідеалу та того, що розуміється під вищим благом, аристотелевська теорія доброчесності суттєво вплинула на розвиток усієї ареотологічної етики, значна кількість його ідей зберігає свою актуальність донині.
Аристотель вважав етику прикладною, практичною наукою, різновидністю науки про суспільство. Метою етики є "не пізнання, а вчинки" (ЕN 1095 а 5)2. Етика - наука про діяльність, яка припускає вільний вибір, здійснюваний людиною. Її предмет - це пошуки добра, як найвищої мети людських поривань та визначення чеснот як засобів досягнення цієї мети. Етичне дослідження існує "не для того, щоб знати, що таке чесноти, а щоби стати доброчесними, інакше від цієї [науки] не було би ніякої користі" (EN 1103b 25-30)3. Проте, незважаючи на її особливості, етика залишається наукою, і подібно будь-якій науці, виробляє знання. Але через те, що етичні знання повинні направляти людську діяльність, вони мають цінність не самі по собі, а стають формою актуалізації практичної поведінки, переходять у норми поведінки. Етика розглядає чесноти "не для того щоб знати, що вони таке, але для того, щоб знати, яким чином вони досягаються" (ММ 1182а)4. Мати знання і користуватися ними - не одне й те саме: порочні люди можуть мати необхідні знання про доброчесну поведінку, але свідомо ними не користуватися, а нестримані люди можуть ненавмисно знехтувати ними у стані афекту. Розум є необхідною, але недостатньою умовою для доброчесності, необхідно вміння застосовувати його на ділі, у конкретній ситуації.
Відправним пунктом аристотелевського етичного дослідження була аналогія між відношенням "людина" - "праведне життя" та "арфіст" - "хороша гра на арфі" (EN 1095 а16[-1])5. Використання "людини" як функціональної концепції корениться у формі соціального життя, вираженої теоретиками класичної традиції. Згідно цієї традиції, бути людиною означало виконувати багато ролей, кожна з яких мала свою ціль: член сім'ї, філософ, солдат, слуга, селянин. Моральна діяльність спрямована на розвиток здібностей людини, особливо її духовно-моральних сил, на удосконалення її життя, реалізацію його сенсу. На відміну від традиційної релігійно-міфологічної концепції, згідно з якою життя людини визначається роком, долею, Аристотель зробив людину відповідальною за свою долю та благополуччя. Від самої людини залежить бути їй добропорядною чи розбещеною, доброю чи злою. Доброчинна дія повинна бути навмисною, свідомою, їй повинен відповідати особливий душевний стан.
Моральність має справу з вільним вибором. У зв'язку з цим Стагіріт аналізує поняття "довільного" і "недовільного". Під "недовільним" він розуміє вчинок, здійснений поза волею індивіда, це дії примусові, котрі виникають у наслідок зовнішньої необхідності, а також дії через необізнаність. Окремо Аристотель розглядає змішані дії, вони здійснюються індивідом в умовах обмеженого вибору. Наприклад, дії людини, яка скоює ганебний учинок із страху перед великим лихом або заради рятування батьків чи дітей, що потрапили до рук тирана, або під час бурі, коли викидають за борт майно. Ці вчинки здаються довільними, але насправді вони недовільні: ціль дії обумовлена обставинами і не підлягає вибору, бо, якщо б не ці жорстокі обставини, людина сама не обрала би для себе такої долі. Крім того, Стагіріт розрізняв дії "через незнання" від дій "у незнанні". Ті дії, які здійснюються через незнання загальних моральних принципів, він вважав не діями "через незнання", а проявом ницості. Так, людина у стані гніву здійснює вчинки "у незнанні", тобто несвідомо, не усвідомлюючи, що робить. Але це свідомо обрана несвідомість: людина знала, які можуть бути наслідки і тому несе повну відповідальність за свою поведінку. Дії "через незнання" - це незнання деталей, окремих та випадкових обставин. Вони мимо волі діючої людини змінюють заданий сенс дії. На основі аналізу недобровільності вчинку виводиться визначення довільного діяння: "Якщо недовільне здійснюється примусово та через незнання, то довільне - це, мабуть, те, джерело чого - у самому діячу, котрий знає ті окремі обставини, при яких учинок має місце" (EN 1111а 20-25)6. Хоча доброчесна поведінка, пов'язана з довільністю, не всі довільні дії