РОЗДІЛ 2
ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДУХОВНО-МІСТИЧНОГО ДОСВІДУ В СУЧАСНИХ ЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
2.1. Посткласичні зміни етичної інтерпретації моралі в сучасних науково-філософських трансформаціях
Зміни, які відбуваються в європейській культурі, філософії, науці мають свій варіант вияву і в моральній сфері. За всієї консервативності й орієнтації на класичні європейські цінності, вона протягом кінця ХІХ - ХХ ст. намагається знайти прийнятні варіанти вирішення гострих глобальних проблем, задати нову систему цінностей, створити нові ідеали, норми, зразки, надати певного сенсу самому буттю людини в цей динамічний і непростий час.
В етико-філософському дискурсі сьогодення помітною залишається увага до проблеми присутності і взаємодії раціональних і нераціональних компонентів пізнання, діяльності, моральної поведінки.
Морально-етичний аналіз цих тенденцій вважається доцільним, перш за все, щоб показати, що навіть кризовий період, яким називають кінець ХІХ-ХХ ст. для етики не був регресивним, а, можливо, навіть стимулюючим для пошуків нових варіантів осмислення моральної проблематики. Тут продовжувала формуватися й розвиватися специфіка розуміння самої моралі та відповідних їй типів наукової рефлексії, яку деякі дослідники називають моральною раціональністю.
Дана робота має певний інтерес до відслідковування особливих форм вияву морального потенціалу і підтвердження тези про спроможність моралі відповідати певним духовним запитам, служити системою орієнтування в світі і т.д. Багатоманітна природа духовно-практичної сутності моралі може бути відслідкована й через вияв основних тенденцій кінця ХІХ - початку ХХ ст. моральної рефлексії в західній культурі.
Таке вивчення буде йти шляхом розгляду основних причин і засад критики цінностей класичної європейської етики, особливостей етичних концепцій і специфіки моралі, відслідкованих представниками "філософії життя", екзистенціалізму.
Основні засади розвитку науки, закладені ще філософсько-методологічними роботами Ф.Бекона, Р.Декарта, й вибудуваний на їх основі раціоналізм як приклад наукового, світоглядного спрямування, справили вагомий вплив на розвиток всього комплексу європейської культури.
Така орієнтація епохи Модерну значний час живила духовно-творчі імпульси культурного розвитку. Але період зрілого капіталізму виявив суперечності та недоліки й цієї світоглядної установки.
Представники європейської культури кінця ХІХ - початку ХХ ст. достатньо одностайні в усвідомленні невідповідності "наративів Модерності" реаліям сучасності, ослабленості їх потенціалу і впливу, вузькості рамок позитивістської наукової методології, що не вміщують всього обширу багатоманітних виявів людського буття.
На рівні філософського осмислення це набуло різноманітних форм констатації факту відчуття кризовості основних духовно-культурних універсалій. Воно властиве творчості таких досить різних постатей філософії кінця ХІХ-початку ХХ ст як Ф.Ніцше, М.Хайдеггер, М.Фуко, Ж.Дерріда і ін. "Криза як така, - настільки очевидний елемент їх творчості, що навряд чи можна заперечувати її значення... Криза - це втрата авторитетних і доступних розумові стандартів добра, істини й прекрасного, втрата, обтяжена одночасно зневірою в боже слово Біблії" [282,р.12-13].
Зафіксований на рівні світоглядно-філософських конструкцій надлом цілісної системи функціонування культурного організму Європи, в силу універсального характеру впливу на життєвоважливі сфери, виявився в усьому обширі соціально-економічного, політичного, духовного буття людини. Цей факт з необхідністю призводив до усвідомлення потреби й назрілості змін у розумінні граничних засад самої буттєвості.
У просторі філософської рефлексії це були різні форми відходу, протесту, спротиву проти традиційної раціоналістичної парадигми та її крайніх варіантів позитивістського вчення. На рівні суспільного розвитку соціологи зафіксували ряд особливих рис, які характеризують стан сучасного соціуму й назвали його "мінливим". Ця ознака фіксує найтиповіші риси такої еволюції суспільства, коли тенденція якісного оновлення всіх його структур явно домінує над тенденціями еволюції у параметрах "старого" режиму. Внаслідок цього, такому суспільству притаманний стан "динамічного хаосу", воно відзначається особливою нестабільністю, незбалансованістю процесів, протидіючими соціальними силами. Відмітними особливостями "мінливого суспільства" є надзвичайна рухливість, насамперед, усіх елементів його політичної і соціальної структури, переважання інноваційних процесів, зростаючий темп змін в усіх сферах життя, руйнування старої і становлення нової, вірніше - "іншої" якості життя" [234,с.52].
Зміни й динамічний розвиток стають прикметою сучасності, поширюючись на всі без винятку виміри людського існування: матеріального виробництва й світоглядно-ціннісних орієнтацій, завдяки яким зазнають перетворення й умови життя як окремого індивіда, так і соціуму вцілому. Подібна трансформація, за всього обширу актуалізованих в ній конституюючих елементів та їх значимості для людини, є складним процесом. Він утруднюється підвищенням рівня конфліктності, притаманного для кризового стану суспільства. "Відхід" неактуальних на даний час моральних засад викликає появу та оформлення неперевіреної й незасвідченої нової системи інших цінностей, народжених "віянням" часу. Помітними тенденціями таких змін стають: кардинальний перегляд цінностей і єдиноістинної природи наукової раціональності й "розширення" її горизонтів за рахунок уваги до позараціональних форм людського духовного досвіду, становлення і утвердження нелінійного стилю мислення, бачення всесвіту як єдиної несуперечливої системи, що відзначається нестабільністю, хаотичним поєднанням і зміною складових. З іншого боку, динамічність процесуального розвитку світу задає йому й певну здатність до самоорганізації, темпоральної співбуттєвості, консенсуального співіснування не тільки в рамках фізичної теорії, а й як можливого світоглядного сценарію. Все це, в межах допуст
- Київ+380960830922