Розділ 2
Верлібр - маргінальна віршова форма
Для того, щоб розглянути особливості верлібру у поетів, для яких верлібр одна з визначальних форм, треба визначити саму суть питання і принципи аналізу.
Насамперед використовуватись для розгляду будуть верлібри, створені поетами відповідних поколінь та естетик, для яких характерною формою є верлібр, а саме: Нью-Йорська група, пост-шістдесятники, поети які естетично тяжіли до цих двох поколінь, та теперішні адепти авангардистських естетик. Чому саме вони? Бо лише для них домінуючою формою є верлібр. І найважливіше: традиційне віршування не характерне для їхньої творчості, тому усвідомлення ними можливостей верлібрової форми є найповніше, бо вони не "втікали" у "традиційність" для реалізації мистецьких завдань. Усі ідеї практично реалізовувались у верлібровій формі. Тому для них характерною є повна реалізація цієї форми, а це становить найбільший інтерес для дослідника.
Для правильної стратегії аналізу даної форми необхідно дати відповідне визначення верлібру. Тобто визначення понять, за якими проводитиметься аналіз даної форми. Спочатку коротке визначення верлібру, а потім розглянемо кожну тезу.
Верлібр - це форма, яка відрізняється від попередніх (традиційних) систем віршування тим, що головним чинником побудови вірша є ритм рядків, побудований на принципі, що не пов'язаний із заданою фонічною ритмічною структурою, а створений за семантико-інтонаційною доцільністю згідно задуму автора. Це є, на нашу думку, домінуючим принципом організації верлібру. Фонетичні та інші нерегламентовані міри повтору є ознаками, що відіграють локальні ролі. Дискретність, яка виникає внаслідок семантико-інтонаційного членування, сприяє використанню "монтажного", "колажного" ефектів у цій формі, сприяє зіставленню різних, навіть несумісних, згідно із концепціями попередніх традиційних форм, змістових чинників,сприяє побудові відповідного типу образності, створеної за принципом зіставлення, розірваності, неспівмірності.
Сегментація може порушувати як синтаксичну цілісність, так (в українській поезії це покищо рідкісне явище) і лексичну. Локальні фонічні, лексичні, синтаксичні та інші явища відіграють певну роль і особливо є цікавими у визначенні локального принципу побудови рядка, також у розриванні (сегментації) певних фонетичних, синтаксичних, семантичних тощо цілостей.
Що ж розуміємо під поняттям семантико-інтонаційної доцільності створення рядка? Український віршознавець Г.К.Сидоренко, слідом за Л.Тимофеєвим, В.Ковалеаським та ін. вважала, що основним елементом ритму вірша є рядок, а у верлібрі створення його грунтується на семантичній форманті. Погоджуючись із цим, поділяю також думку Романа Якобсона та Яна Мукаржовського про роль інтонації у витворенні рядка у верлібрі. Водночас визнаю, що домінує семантична форманта, а інтонаційний чинник є оформлюючим. Тому говоритемемо: семантико-інтонаційна доцільність згідно з творчим задумом автора. Отже, важливо розглядати смисловий план рядка і його співставлення (кореспондування) з іншими рядками у смисловому контексті, визначаючи це головною властивістю верлібра.
Інші фактори, на які головно спирається теорія верлібру, викладені О.Жовтісом та доповнені О.Овчаренко, з якою погоджується Б.Бунчук, а саме: повторення фонетичних сутностей різних рівнів, що змінюють одна одну; компонентами повтору в паралельних кореспондуючих рядах, можуть бути фонема, склад, стопа, наголос, клаузула, слово, група слів, фраза. На думку О.Овчаренко, компонентами повтору можуть бути також і синтаксичні, морфологічні, логічні, метричні, тонічні тощо та константи змішаного типу. Всі ці повтори, з нашої точки зору, є локальними, бо вони не є визначальними у верлібрі. Варто згадати, що локальність подібних факторів (головно пов'язаних з традиційним віршуванням) визнає В.Мельник-Андрущук. Але, на мою думку, всі перелічені вище фактори є локальними саме тому, що не є наскрізними і інтенційно не є для верлібру визначальними. Однак, при аналізі структури верлібру (для подібного, на мою думку, найкраще надається методика аналізу Ю.М.Лотмана та його теорія вірша як найбільш місткої інформаційної структури) вважатимемо основною смислову структуру, а інші локальними (додатковими). Основну смислову структуру аналізуватимемо за принципами Ю.М.Лотмана. [1.], [60.] Для тонічного розгляду локальних факторів, на мою думку, найкраще використовувати методику міжіктового аналізу, яку використовують в українському віршознавстві для нетрадиційних форм вірша (в тому числі і для верлібру, вважаючи верлібр поліритмічним тонічним явищем) [10.].
Варто згадати тезу Яна Мукаржовського, що прирівнювання рядків, навіть у сучасному традиційному віршуванні, є похідним від верлібрової структури. Однак, головною ознакою, на нашу думку, є смислова форманта, а прирівнювання інших факторів - похідним від членування за семантичною ознакою (характеристикою) мовного матеріалу.
Головним значенням структури верлібру є довільне, згідно з творчого задуму автора, утворення рядка як головної одиниці, яка є найважливішим елементом структури верлібру. Його функція дуже близька до принципу монтажу, що характеризується відповідною дискретністю тексту всього твору. Цікавим є визначення літературного монтажу, дане В.Є.Халізєвим: "Перенесений у літературознавство термін "монтаж" дещо змінив своє значення. Ним визначається спосіб побудови літературного твору, в якому переважає розірваність (дикретність) зображення, його "розбитість" на фрагменти. Монтаж при цьому пов'язується з естетикою авангардизму і його функція розуміється як розрив неперервності комунікації. Це констатація випадкових зв'язків між факторами, обігрування дисонансів, інтелектуалізація твору, відмова від катарсису, "фрагментація світу" і руйнація природніх зв'язків між предметами" [61. с.276].
Вважаючи верлібр формою, яка найбільше сприяє саме витворенню "монтажних творів", треба, мабуть, говорити, що принципи композиції авангардистського верлібру (зрештою, авангардизм
- Київ+380960830922