Ви є тут

Педагогічні умови ресоціалізації неповнолітніх засуджених у закладах пенітенціарної системи.

Автор: 
Горенко Сергій Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U002130
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ У ЗАКЛАДАХ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ

2.1 Загальна характеристика педагогічних умов ресоціалізації неповнолітніх засуджених

Здійснене в першому розділі дисертації багатоаспектне вивчення проблем перевиховання, соціальної адаптації, ресоціалізації неповнолітніх, виявлення сутнісних характеристик процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених, складання їхнього психологічного портрета цілком може стати достатньою науковою підставою для визначення й розробки педагогічних умов ресоціалізації неповнолітніх в умовах виховної колонії. Водночас, ми вважаємо, що для того, щоб їхнє визначення й розробка не перетворились в опис авторських вражень про вивчене раніше, не стали б викладом більш чи менш банальних рекомендацій, необхідний єдиний концептуальний підхід до дослідження й виявлення шуканих педагогічних умов. При цьому, отримані раніше знання повинні виконувати роль методологічного орієнтира, а концепція - визначати стратегічні й тактичні напрямки дослідження.
Виходячи з вищевикладеного, ми й визначаємо концептуальні положення, що лежать в основі розробки педагогічних умов ресоціалізації неповнолітніх засуджених.
Основне концептуальне положення полягає в тому, що педагогічні умови розробляються нами, виходячи з розуміння ресоціалізації як процесу виправлення неповнолітнього засудженого, формування в нього законослухняної поведінки, стимулювання становлення особистості на таку життєву позицію, що відповідає соціальним нормам, на основі відновлення, збереження й розвитку соціально корисних якостей і відношень особистості під час виконання покарання й подальшої адаптації засудженого до умов самостійного життя на волі (В.Синьов, Г.Радов, В.Кривуша, О.Беца).
Друге концептуальне положення полягає в тому, що під змістом процесу ресоціалізації неповнолітніх ми будемо розуміти педагогічно орієнтовану систему знань, умінь і навичок, понять, досвід самостійних дій, емоційно-ціннісне ставлення до світу, оволодіння якими забезпечать відновлення втраченої спроможності до соціально-прийнятної поведінки в колонії й поза її межами.
Третя концептуальна ідея визначає мету ресоціалізаційної діяльності щодо неповнолітніх засуджених як зміну спрямованості особистості, створення системи її моральних, ідейних, правових переконань, відповідно до прийнятих у суспільстві норм і цінностей, формування в осіб, що відбувають покарання, здатності до самостійного стабільного законослухняного життя після звільнення.
Наступне концептуальне положення полягає в тому, що головним механізмом ресоціалізації є виховання, яке в умовах пенітенціарної системи виступає в декількох взаємозалежних площинах: це головна мета пенітенціарного закладу; це - педагогічний процес, що забезпечує досягнення мети; нарешті, це внутрішній процес якісної зміни свідомості, почуттів і поведінки особистості.
Останнє концептуальне положення полягає в тому, що, розробляючи педагогічні умови ресоціалізації, необхідно спиратися на міжнародно-правові положення, викладені у відповідних документах, що регламентують правовий захист дитинства, у тому числі прав неповнолітніх засуджених.
Такою в загальному вигляді є вихідна концепція розробки педагогічних умов ресоціалізації неповнолітніх осуджених. Якщо перші чотири положення одержали свою змістовну інтерпретацію в першому розділі дисертації, то останнє потребує більш детального трактування й роз'яснення.
У міжнародних-правових документах, що мають як обов'язкову, так і необов'язкову силу, правосуддя у відношенні неповнолітніх і пов'язані з ними галузі (такі, як профілактика злочинності й умови утримання під вартою) регулюються положеннями, всеохоплюючий і докладний характер яких не має аналога в галузі захисту прав дітей.
Основні чинні норми, що стосуються безпосередньо дітей, містяться в таких документах:
* Конвенція про права дитини 1989 р., яка на кінець 1997 р. була ратифікована всіма країнами, за винятком Сполучених Штатів Америки й Сомалі (далі в тексті - "Конвенція");
* Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх (Пекінські правила), 1985 р. (далі в тексті - "Пекінські правила");
* Правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, 1990 р. (далі в тексті - "Правила");
* Керівні принципи Організації Об'єднаних Націй для попередження злочинності серед неповнолітніх (Керівні принципи, прийняті в Ер-Рияді) 1990 р. (далі в тексті - Ер-Риядські "Керівні принципи") [154].
З огляду на те значення, якого надає правосуддю у відношенні неповнолітніх міжнародне співтовариство, про що свідчать діапазон і докладність прийнятих ним у цьому зв'язку міжнародних документів, досить парадоксальним є те, що відповідні права, норми й принципи систематично ігноруються й грубо порушуються буквально в усьому світі й у такому масштабі, що, мабуть, не має аналога в галузі дотримання цивільних прав.
Цей парадокс наочно ілюструється тією частиною резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з прийняттям "Пекінських правил", де говориться, що "хоча зараз досягнення таких стандартів може здатися важким, з огляду на існуючі соціальні, економічні, культурні, політичні й правові умови, проте, їхнє досягнення передбачається в якості програмного мінімуму" [154, 52]. У подібній резолюції про прийняття Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, за контрастом, відкрито говориться, що Генеральна Асамблея "стурбована умовами й обставинами позбавлення неповнолітніх свободи в усьому світі" [154, 103]. Далі дві резолюції, проте, настійно закликають держави-члени ООН виділити "необхідні кошти для забезпечення успішного здійснення" кожного з документів.
Між поглядами й підходами, що лежать в основі загальної системи правосуддя й системи правосуддя у відношенні неповнолітніх, не існує чіткої й непереборної межі. Р