РОЗДІЛ 2
Основні концепції побудови психологічної теорії колективу у вітчизняній
психології (1960-1990-ті роки)
2.1. Зарубіжні теорії дослідження малих груп та їх значення в побудові
вітчизняної психологічної теорії колективу
Психологічне відкриття малої соціальної групи як особої реальності людських
відношень відбулося на початку 20-го сторіччя і стало вирішальним стимулом
розвитку нової галузі психологічного знання – психології малих груп. Було
строго експериментально встановлено, що мала група, по-перше, не являє собою
просту суму властивостей людей, що її утворюють, але приводить до виникнення
цілісних, групових явищ і, по-друге, робить істотний вплив на поведінку,
діяльність і психічний стан включених у неї осіб.
От уже десятиліття, проблеми групової психології - проблеми спілкування людей у
рамках невеликих об'єднань, що виникнули або внаслідок розпоряджень соціальної
структури, або на основі емоційних преваг, знаходяться в центрі уваги
американських дослідників. Як відзначає Р.Л.Кричевський [99] це пояснюється,
насамперед тим, що, по-перше, логіка розвитку науки привела дослідників до
розуміння того, що неможливо адекватно досліджувати особистість поза тим
соціальним контекстом, у якому вона живе і розвивається. А таким контекстом,
або середовищем, є малі групи. По-друге, дослідження малих груп відкривають
можливість постановки строго контрольованого експерименту, здійснення якого в
багатьох інших галузях психології груп є важкою задачею. По-третє, вивчення
закономірностей функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що
протікають у великих групах, менш доступних безпосередньому дослідженню.
Розглядаючи історію розвитку американської групової психології, насамперед,
необхідно відзначити вплив, зроблений на неї на початку 20-го сторічча роботами
західноєвропейських і американських соціологів Г.Тарда, Г.Лебона, Э.Дюркгейма,
Ч.Кулі, Е.Росса, що відзначився головним чином у спробах теоретичного вивчення
груп.
Інший напрямок досліджень носило експериментальний характер. Його початок
покладений роботою Н.Тріплета [314]. Він порівнював ефективність індивідуальної
дії, виконаної поодинці і в умовах групи. На думку Г.Оллпорта, це була перша
експериментальна проблема психології малих груп. Та знадобилось ще, декілька
десятиліть, перш ніж, експериментальний напрямок одержав подальший розвиток у
зарубіжній психології малих груп. Трапилося це вже в 20-ті роки.
Саме в цей період підсилилася тяга до емпіричних досліджень, почався, на думку
Д.Картрайта та А.Зандера [301], емпіричний бунт у соціальній науці, особливо в
психології. Незадоволеність умоглядними схемами спрямувала дослідників на
пошуки об'єктивних фактів. Дві великі роботи тои років (у Німеччині В.Меде
[307] і в США Ф.Оллпорта [295] багато в чому продовжили лінію досліджень,
почату Н.Триплетом. Крім того, Ф.Оллпорт сформулював, дуже своєрідне розуміння
групи. Групи трактувалися їм як “сукупність ідеалів, уявлень і навичок, що
повторюються в кожній індивідуальній свідомості й існуючих тільки в цих
свідомостях” [295, c.9]. Підкреслювалося також, що “групова свідомість” не
відбиває нічого, крім подібності між свідомостями індивідуумів. Останні не
могли бути частинами групи, оскільки група, як затверджувалося, існує лише у
свідомості людей.
Перші експерименти по психології групової ефективності проводилися на
лабораторних групах, що включають в основному індивідів, які не мали ні
достатнього досвіду міжособового спілкування, ні навиків роботи. Порівняно
прості експериментальні завдання, головним чином сенсомоторного типу,
виконувалися ними або в ізоляції один від одного, або в присутності один
одного. По закінченні експерименту дослідники проводили порівняння досягнень
індивідів у тих і інших умовах і з'ясовувався вплив присутності інших людей на
успішність роботи індивіда.
Але перші експерименти в області психології групової ефективності виявилися не
в змозі ні виявити певних закономірностей впливу групи на індивіда, ні
відповісти на запитання про порівняльну успішність індивідуальної і групової
роботи.
Дослідження групової ефективності, проведені наприкінці другого - початку
третього десятиліття 20 сторічча, породили деякі нові тенденції в постановці
проблем і методології експериментування. Однак до кінця 40-х років, спеціальних
досліджень із проблем групової ефективності було проведено порівняно мало. І
однією з можливих причин зниження інтересу дослідників до вивчення цього
феномена стали невдачі ранніх спроб знайти задовільні відповіді на поставлені
питання.
Наступний великий етап розвитку психології малих груп за рубежем відноситься до
початку 40-х років і знаменується цілою низкою оригінальних експериментальних
досліджень, здійснених у лабораторних і польових умовах, і першими серйозними
спробами розробки теорії групової поведінки. Його особливістю стала більш чітка
диференціація змінних групової ефективності на незалежні, проміжні і залежні.
Д.Креч і Р.Крачфилд [303] досить чітко представили схему, відповідно до якої
можна виявити ці змінні.
Розкриваючи логіку своєї схеми (Рис.2.1), автори вказують на те, що змінні
групової ефективності утворюють триступінчасту ієрархію, у якій одні змінні-
незалежні - варто розглядати як логічні і в часі попередні іншим змінним –
проміжним.
В якості основних, або незалежних, змінних групової ефективності частіше усього
розглядаються непсихологічні характеристики, що легше усього піддаються
експериментальним дослідженням
Це в основному структурно-функціональні особливості групи, такі, як кількість
членів, канали комунікацій, навколишнє оточення, особливості групової зад
- Київ+380960830922