РОЗДІЛ 2 Філософія науки в німецькій
трансцендентальному ідеалізмі
2.1 Роль І.Канта у формуванні філософії науки
Іммануїл Кант - родоначальник німецької класичної філософії - увійшов у скарбницю філософської думки своїми двома великими відкриттями: "коперніканським переворотом" в теоретичній філософії та відкриттям автономії моралі - в практичній. Його "коперніканський переворот" був, водночас, створенням до тонкощів розробленої окремої галузі філософського знання - філософії науки.
Розглядаючи Канта в історико-філософській традиції Нового часу та доби Просвітництва - від Бекона, Декарта, Гоббса, Ляйбніця, Спінози, Локка, Юма, можемо дійти висновку, що Кант не тільки синтезує філософську й наукову традицію як щось різнорідне й автономно існуюче, а й відокремлює науку і філософію від теології, у рамках якої вони співіснували як єдині за генезою різновиди емпіричної (природної) і теоретичної теології [Див.: 2, 9, 17, 19, 22, 23, 29, 32, 47, 67, 73, 86, 106, 114, 143, 149, 150, 168]. Кантівські суперечності та розриви апріорного й трансцендентного, емпіричного й умоосяжного, математичного й динамічного знаменують у філософській самосвідомості поворотний пункт - момент остаточного відокремлення науки й філософії від релігії й теології, момент переносу точки відліку з божественного замислу світобудови на людську здатність мислити в термінах каузальності та порядку, знаходити у світі явища, що відповідають цим вимогам. Кант відмежовує науку й філософію від теології. І навіть у відомій фразі Канта, що він "принижує знання, щоб очистити місце для віри", мова йде не про релігійну віру. Як людина, для якої "найбільший обов'язок філософа - бути послідовним" [62, с.338], він сміливо змінює місцями людське і божественне.
Кантівське учення являє собою один з прикладів дійсного раціоналізму - дійсного в сенсі довіри до можливостей розуму. Саме тут ми можемо зустріти не інтуїтивне, а теоретично обґрунтоване протиставлення і, водночас, зв'язок філософії і науки. Саме такий підхід дозволяє нам стверджувати, що у філософії Канта, по суті, вперше чітко поставлена проблема раціональності у сучасному сенсі цього слова. Більше того, саме Кант першим у новоєвропейській традиції філософування чітко й упевнено заявив про існування науки як такої, науки самої по собі, а не якоїсь майбутньої примари чи ідеалу. Розглянемо це питання більш детально.
У "Критиці чистого розуму" Кант для того, щоб виявити засади філософії (метафізики) в якості науки, звертається до таких галузей знань, які вже стали науками, - до математики й природознавства. При цьому він абсолютно чітко ставить питання саме про аподиктичне знання, а тому в формулюванні своїх знаменитих питань акцентує увагу на терміні "чистий", тобто теоретичний. І передусім видатний мислитель звертається до розгляду "можливості" "чистої" математики. Підемо за ним.
Як відомо, Кант стверджував, що "в будь-якому окремому ученні про природу можна знайти науки у власному сенсі стільки, скільки вона має в собі математики". Водночас він аргументовано прагнув обґрунтувати свою тезу про несумісність і навіть полярність методів філософської й математичної науки. "Для філософії нічого не було шкідливіше від математики, а саме наслідування їй у методі мислення там, де він ніяк не міг бути застосований" [63, с.58].
Тут Кант пориває з поширеною та впливовою на той час новоєвропейською традицією перенесення математичного методу в філософію.
Аргументація Канта на користь своєї позиції зводиться, головним чином, до двох основ. По-перше, це якісна різниця в самому "засобі" й "цілі" дослідження, адже "філософське пізнання розглядає окреме лише в цілому, а математичне знання розглядає ціле в окремому і навіть одиничному".
По-друге, суттєва різниця полягає в епістемологічних і мовних "засобах" цих наук. "Філософське пізнання є пізнання розумом при допомозі понять,... але без застосування їх до споглядання...". А математичне знання "є пізнання при допомозі "конструювання" понять" [64, с.182].
На цій кантівській аргументації слід зупинити увагу і більш ретельно її розглянути.
Перший аргумент Канта імпліцитно містить в собі категоричне твердження про те, що математичне пізнання завжди є лише "дедуктивним"; і навпаки, начебто філософське пізнання по своїй суті є лише індуктивним, і в ньому немає місця дедуктивним теоретичним конструкціям.
Другий кантівський аргумент, по суті, суперечливий, оскільки в ньому недооцінено "метод конструкції" в філософському пізнанні. Саме це "слабке місце" в кантівській філософії знайшли його найближчі послідовники - Фіхте та Шеллінг, розробивши основи "Науковчення" та "конструювання в філософії" як своєрідні теоретичні програми розвитку "філософії науки" в сучасних історичних умовах.
Розмову про конструкцію в філософії започаткував саме І.Кант, розглядаючи її в главі "Дисципліна чистого розуму в догматичному застосуванні". Його вислови про конструкцію, у тому числі математичне конструювання, достатньо чіткі:
"Математика дає найбільш блискучий приклад чистого розуму, який вдало розширюється самовільно, без допомоги досвіду. ... Тому для нас дуже важливо довідатися, чи тотожний метод досягнення аподиктичної достовірності, названий математичним, з тим методом, за допомогою якого філософія намагається досягти тієї ж достовірності і який повинен називатися в ній догматичним" [65, с.407-408]. Кант підкреслює, що філософське знання є знанням розуму з понять, а математичне знання є пізнанням за допомогою саме конструювання понять. І далі відзначає, що "конструювати поняття - це означає визначати a priori відповідне йому наочне уявлення" [65, с.408]. Саме тому філософське знання розглядає одиничне або часткове тільки в загальному, а математичне знання, навпаки, розглядає загальне в частковому та одиничному. Далі Кант зауважує, що "ті, хто намагається відрізнити філософію від математики, стверджуючи, що перша має об'єктом тільки якість, а друга - тільки кількість, приймають дію за причину. Форма матем
- Київ+380960830922