РОЗДІЛ 2
ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКУ В НАТУРІ В ОКРЕМИХ ВИДАХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
2.1. Примусове виконання обов'язку в натурі в зобов'язаннях по передачі майна
Зобов'язання, пов'язані з передачею майна, займають значне місце в сучасному цивільному обороті Україні.
Сучасне вітчизняне цивільне законодавство значно розширює коло потенційних предметів зобов'язання з передачі майна. Так, ст. 656 ЦК України встановлює, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, в тому числі це можуть бути майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.
Пряма відсилка, яка міститься в ст. 716 ЦК України, дозволяє поширити зазначені правила і на договір міни. Так, відповідно до ст. 716 ЦК України, встановлено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє, або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Найбільш поширеним предметом зобов'язань даної групи є речі. Під речами цивільно-правова доктрина розуміє матеріальні предмети зовнішнього стосовно людини навколишнього світу, що мають корисні властивості і здатні в силу цих властивостей задовольняти потреби людей. Велика розмаїтість речей, особливості їх властивостей і характеристик визначили необхідність їхніх теоретичних класифікацій за різними критеріями.
З позицій дослідження використання примусового виконання обов'язку в натурі як способу захисту цивільних прав, особливий інтерес представляє розподіл речей на індивідуально визначені і родові, що пояснюється наявністю в ЦК України, як і в ЦК УРСР, спеціальних правил щодо застосування такого способу захисту цивільних прав як примусове виконання зобов'язання в натурі в залежності від виду речі, а саме: чи є річ індивідуально визначеною чи родовою.
До індивідуально визначених речей відносяться речі, які відрізняються конкретними, лише їм притаманними характеристиками. Індивідуально визначені речі визнаються юридично незамінними. У випадку загибелі або псування таких речей від зобов'язаної особи можна вимагати лише відшкодування збитків, але не надання аналогічних речей. Речі, визначені родовими ознаками, характеризуються кількістю, вагою, мірою тощо, тобто розглядаються як відома кількість речей одного й того ж роду. [54]130
Майже століття тому Г.Ф. Шершенєвич, згадуючи про родові та індивідуальні речі, не вважав відповідні якості фізичними властивостями самої речі, пояснюючи їх існування, яке має важливе правове значення, міркуваннями економічного обороту. [187]131 Пізніше О.С. Іоффе, індивідуальну та родову визначеність речей визнавав їх природною властивістю, деякою так званою юридичною обставиною - самостійним юридичним фактом, який відрізняють сталість або тривалість існування в часі, безперервне чи періодичне створення правових наслідків, а також невичерпаність (непогашеність) в однократному акті правового впливу. [88]132 В.А. Тархов визнає індивідуальну визначеність природною властивістю тільки речей, єдиних у своєму роді, тоді як в інших випадках він пов'язує її не стільки з властивостями самих речей, скільки з угодою сторін, яка виділяє ці речі з маси однорідних об'єктів за тими або іншими ознаками, а також з місцем находження речей, із прикріпленням до них індивідуалізуючих знаків тощо (в свою чергу, родові ознаки, на його думку, навпаки вказують тільки на більші або менші загальні властивості речей). [171]133 А.П. Сєргєєв також вказує, що поділ речей на індивідуальні та родові пов'язаний не тільки з їх природними властивостями, але й з способами їх індивідуалізації, які обираються учасниками цивільного обороту. Поряд з предметами, єдиними в своєму роді, до індивідуально визначених речей можуть бути віднесені в принципі будь-які речі, які виділяються учасниками угоди з маси однорідних речей. [54]134
В одній зі своїх праць О.А. Красавчиков рішуче висловився проти визнання індивідуальної або родової ознаки речі в залежності від природних властивостей останньої, посилаючись на те, що така визначеність має значення не тільки в договірних зобов'язаннях, тому що "не зашкодити, не мати на праві власності, не створити річ не можна. Від того, що річ переходить від однієї особи до іншої, продається, дарується, успадковується ... її природні властивості не змінюються. В обміні здійснюється метаморфоза вартості речі, але не її самої, тому що вартість - явище економічне, а не природне". Виходячи з цього, О.А. Красавчиков визнавав індивідуальну або родову визначеність речі якимись образними висловами, які в дійсності відносяться не до речей, а до зобов'язань, причому поза залежності від участі в них речей. [115]135
Можливість застосування такого способу захисту цивільних прав, як примусове виконання обов'язку в натурі за зобов'язаннями, пов'язаним з передачею речі, конкретизувалася в ЦК УРСР в ст. 208. Так, відповідно до частин 2 та 3 цієї статті встановлювалось, що в разі невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові, останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові, а у зобов'язаннях між соціалістичними організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками.
Як бачимо, законодавець розділяв можливість застосування присудження до виконання обов'язку в натурі до зобов'язань з передачі індивідуально-визначених речей та речей, визна