Вы здесь

Педагогічні умови політичної соціалізації студентської молоді в умовах великого промислового міста

Автор: 
Загородній Юрій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U002496
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Розробка педагогічних умов політичної соціалізації студентської молоді
2.1. Реалізація ідей компетентнісного підходу як педагогічна умова політичної
соціалізації студентської молоді
У попередньому розділі нашої дисертації відзначалось, що в якості педагогічних
умов, які забезпечують успішність політичної соціалізації студентства, нами
визначено компетентнісний підхід і педагогічне забезпечення цього процесу з
боку педагогів вищих навчальних закладів. Вибір саме такої композиції умов не
випадковий, в його основу покладено концептуальні ідеї, орієнтовані, з одного
боку, на сучасні тенденції розвитку системи освіти в Україні, з іншого – на
культурно-історичні традиції формування політичної культури студентської
молоді. До перших ми відносимо ідеї суспільно-політичної компетентності, які
відображують новий європейський погляд на результативність соціалізаційного
процесу, до других – необхідність педагогічного забезпечення процесу політичної
соціалізації, що відповідає традиціям та історичній ментальності народу
України.
Звернення до ідей компетентності продиктоване також тим, що вони, на думку
міністра освіти і науки України В.Кременя, відповідають стратегічній лінії
міністерства на реалізацію положень Лісабонської й Болонської конвенцій, де
„головною умовою відповідності систем освіти називають компетентність
випускника вищого навчального закладу” [89, 24]. Таку позицію представлено не
тільки в українській педагогіці, аналогічної думки дотримуються й російські
спеціалісти, які займаються проблемами реформування освіти в рамках
європейської інтеграції. Так, В.Байденко, констатуючи, що „якість вищої освіти
– ключова умова успіху Болонських реформ”, підкреслює, що „в стандартах як
нормах якості вищої освіти акценти з кількісно-витратних показників повинні
зміститися на показники результату: компетентність, навченість, знання” [13,
17].
Нарешті, компетентнісний підхід обрано нами як педагогічну умову політичної
соціалізації студентства ще й тому, що в ньому інтегровано педагогічний і
соціальний компоненти соціалізації, тобто її внутрішню й зовнішню сторони. У
першій відображено такі характеристики смислового поля, як „я знаю, як це
зробити”, у другій – „я вмію застосувати це в реальному соціумі”.
Перш ніж перейти до безпосереднього опису впровадження в практику названих
умов, зупинімося на аналізі системотвірних понять, що становлять єдине смислове
поле дослідження. У цьому розділі буде розглянуто такі поняття, як педагогічний
підхід, компетентнісний підхід, компетентність, ключові компетенції,
суспільно-політична компетентність, структура компетентності.
Слід визнати, що останніми роками в педагогічній літературі термін „підхід” усе
частіше вживається як провідне поняття, що визначає стратегію дослідницької й
практичної діяльності. На цьому фоні дещо контрастно звучить думка, висловлена
В.Галузинським і М.Євтухом, про те, що поняття підхід „зрозуміле всім, але не
обґрунтоване й не сформульоване теоретично”. На думку згаданих авторів, під
підходом у педагогіці вищої школи слід розуміти „таку сукупність
організаційно-педагогічних, психолого-педагогічних і педагогічно-методичних
впливів на студента, завдяки яким забезпечується його успішне навчання,
виховання й розвиток” [47, 12].
Близьким, хоча й не тотожним є трактування педагогічного підходу, запропоноване
Є.Степановим і Л.Лузіною, які вважають, що педагогічний підхід – це „орієнтація
вчителя чи керівника освітнього закладу в здійсненні своїх дій, яка спонукає до
використання певної сукупності взаємопов’язаних понять, ідей і способів
педагогічної діяльності” [192, 83].
Ми дотримуємося думки, що поняття „підхід” значною мірою зумовлене соціальним
контекстом, який визначає зміст, характер і спрямованість дослідницької
діяльності. Підхід виступає як специфічна основа освітньої парадигми, фундамент
її концепції, указує на способи побудови тієї чи іншої освітньої системи.
Політико-ідеологічна доктрина, що панувала в минулому, будувалась на
монотеїчній методологічній основі, яка обходилась невеликою кількістю
загальновизнаних підходів: системним, особистісним, індивідуальним. Сьогодні,
коли плюралістичність науки є умовою її розвитку, у педагогіці стали активно
апробуватися нові підходи, що відображують різні світоглядні й дослідницькі
позиції авторів. Так, упродовж останнього десятиліття активно застосовуються
синергетичний, середовищний, проектний, соціокультурний, ситуаційний,
особистісно-орієнтований, компетентнісний та інші підходи. Кожен має свою
специфіку, і більшість з них представляють фундаментальні напрямки, у яких
синтезуються теоретичні положення, педагогічний досвід, створюються й
апробуються прогресивні педагогічні моделі. Наявність в освітньому просторі
таких підходів свідчить про те, що в надрах традиційних уявлень народжуються
нові педагогічні ідеї, у яких втілюються гуманістичні цінності й демократичні
завоювання вітчизняної педагогіки. Зрозуміло, усі вони мають право на
існування, але їхня ефективність залежить від уміння дослідника визначити їх
відповідність таким базовим педагогічним феноменам, як цілі, принципи, зміст,
форми, технології педагогічної діяльності.
Предметом аналізу в цьому розділі буде компетентнісний підхід, що являє собою
синтез вітчизняних концепцій, які ґрунтуються на ідеї компетентності, з
практикою освітньої діяльності, прийнятою в країнах Євросоюзу. При цьому
специфіка дослідження примушує нас розглядати компетентнісний підхід як
провідну педагогічну умову політичної соціалізації студентської молоді. Якщо
взяти до уваги, що під педагогічною умовою