РОЗДІЛ 2.
МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методологія розробки діагностичної моделі сенсомоторної реактивності
Одні з найважливіших умов успішної роботи оператора - швидкість і точність його реакцій. Разом з тим, вимагаючи від оператора достатньої швидкості реакції, не можна доводити її до тієї грані, де порушується точність реакції, де виникає стомлення, помилки.
Інтервал між сигналом і відповідною реакцією прийнято називати латентним часом (періодом) реакції. Як показують дослідження чисельних авторів, для відповідної реакції потрібно значно більше часу, ніж необхідно для проходження нервового імпульсу від сітківки ока до ефекторних органів та в зворотному напрямку.
На сьогоднішній день вивчення психофізіологічних функцій відбувається за напрямками дослідження окремих компонентів сенсомоторного акту і сенсомоторної реактивності. Окремо вивчаються проста сенсомоторна реакція і складна сенсомоторна реакція. Проста реакція є елементом складної, що визначає кореляція між ними. Однак центральний компонент складної реакції - час центральної затримки (різниця складної і простої реакцій) - не корелює зі швидкістю простої реакції [цит. по 53]. Є.А. Хільченко [197], не спираючись на реєстрацію латентного періоду складної зорово-моторної реакції вибору, досліджував рівень сили і рухливості нервових процесів у ЦНС, реєструючи за допомогою своєї методики адекватність реакції на подразники де останні подавались обстежуваному з такою інтенсивністю, яку він здатен витримати. З огляду на багаторівневу структуру психомоторного акту з його швидкісними характеристиками необхідно застосувати цілісний підхід до його вивчення, що вимагає створення складної моделі для дослідження сенсомоторного акту в динаміці.
Модель інформаційного потоку повинна нести мінімальне навантаження у відношенні складності сприйняття сигналу. Відповідно до принципів інженерної психології, рівень складності сигналів повинен бути мінімальним для зниження часу розпізнання сигналу, тому в розробці сенсорних полів будь-яких операторських терміналів для позначення сигналів користуються частотними характеристиками різних модальностей (колір, звук, дотик). Для оцінки продуктивності праці оператора, як важливого показника рівня працездатності, необхідний режим подачі сигналів, адекватний рівню сенсомоторної активності, а саме, готовності оператора до реакції на кожен сигнал, що випливає за поточним. Для оцінки якості, як показника надійності оператора, необхідно оцінювати кількість зроблених помилок. Складність завдання для оператора визначає його швидкість обробки інформації. У цьому сенсі може бути реалізовано скільки завгодно багато алгоритмів роботи для оператора. У даному випадку необхідно задати такий рівень складності задачі, час рішення якого як можна точніше б характеризував індивідуальний рівень швидкості центрального компоненту сенсомоторного акту.
При розробці використовувалися основні принципи, застосовувані при створенні моторних тестів [198]:
* мета (кількість і характер результатів, що досягаються, труднощі їхнього досягнення, часові параметри);
* особливості реакцій (необхідна точність, швидкість, одночасність, рівень м'язової напруги);
* алгоритм (число елементів, їхній взаємозв'язок, стандартність і складність алгоритму);
* особливості стимулів (варіабельность, тривалість, регулярність);
* зв'язок стимулів і реакцій (особливості прийняття рішень, зворотні зв'язки).
Проблеми діагностики сенсомоторної реактивності в аспекті психофізіологічному полягають у питаннях моделювання операторської діяльності, покликаного до підвищення прогностичної точності професійного відбору. Метою моделювання діагностичних систем сенсомоторної реактивності є пошук найбільш точного алгоритму динаміки інформаційного потоку, адекватного щодо психофізіологічних функцій людини-оператора.
Задача полягає в тім, щоб визначити оптимальний час для відновлення здатності людини правильно реагувати на сигнал, що надходить і може виявитись або пусковим, або гальмівним, що і визначає швидкість процесів збудження та гальмування, які впливають на швидкість і якість обробки інформації оператором. У зв'язку з цим була розроблена комп'ютерна вимірювальна система, що моделює потік інформації у відповідності з можливостями людини.
З другого боку було б не вірно братись за вивчення психофізіологічних функцій людини не зважаючи на ФС її організму у цілому [1, 83, 143], так як останній являє собою вельми складну функціональну систему, елементи якої певним чином інтегровані між собою. До того ж на дійсний момент уже сформувалося розуміння того, що перспективні людино-машинні системи потрібно проектувати як адаптивну біотехнічну систему [145], що автоматично (чи напівавтоматично) пристосовується до оперативних ситуацій оператора. Це дозволить уникати можливих аварійних ситуацій у результаті погіршення його стану. Останній ефект може бути досягнутий за рахунок попередження оператора про небезпеку, а також шляхом відключення оператора від об'єкта керування і переходу на автоматичний режим керування об'єктом.
Таким чином, в даній роботі ми намагались, визначаючи психофізіологічні властивості при підвищені ступеню складності інформаційного навантаження, виявити закономірності реагування життєзабезпечуючих систем, тобто зміни їхнього ФС на дане навантаження, що дає більш повну уяву про функціональні резерви людини щодо переробки інформації.
2.2. Об'єкти досліджень
В апробації створеної нами методики прийняло участь 150 абітурієнтів Української військово-медичної академії у віці 22-27 років, серед яких було 83 чоловіки та 67 жінок. Тестування складалось з тренувального сеансу, який тривав 1-1,5 хвилини та проводився з метою засвоєння алгоритму виконання тесту і залікового сеансу тривалістю в 5 хвилин. Параметри 5-хвилинного тесту були наступними: встановлена односекундна пауза між подразниками, експозиція кожного наступного подразника змінювалася в залежності від правильності реакції. Обчислювали