РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ФУНДАМЕНТ ФОРМУВАННЯ
В.І. АТРОЩЕНКА ЯК НАУКОВЦЯ В ГАЛУЗІ ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ
Історичний розвиток наукових досліджень свідчить, що для вирішення важливих
наукових проблем необхідно залучення й згуртування навколо неї великих
колективів дослідників. Завдяки їх зусиллям і праці розроблено нові технології,
нові речовини й матеріали, з’ясовано фізико-хімічні властивості і теоретичні
закономірності. Але завжди такі наукові колективи об’єднувались біля одного
вченого, дослідника, який був генератором наукових ідей, запалював інших на
досягнення й здійснення майже неможливого. До таких науковців відноситься
талановитий учений, педагог, організатор науки і громадський діяч Василь
Іванович Атрощенко. Щоб повністю уяснити значення цієї особистості, його внеску
в розвиток технології неорганічних речовин, зв’язаного азоту, необхідно
з’ясувати джерело й фундамент формування цієї людини як науковця в хімічній
галузі.
2.1. Одержання вищої освіти – фундамент для формування творчої особистості.
Василь Іванович Атрощенко народився 3 липня (17) 1906 року в м. Юзівка (нині
Донецьк), де був Ново-Смолянинівський рудник металургійного заводу. Це була
перша дитина в залізничника-стрілочника Івана Атрощенко, а потім сім’я
поповнилася ще двома дітьми – братом і сестрою Василя Івановича. Батько був
селянином бідняком, який перед цим приїхав із рідного Смоленського села Плотки
на заробітки в Донбас.
Після 1917 р. настали важкі часи для молодої країни: розруха, голод, холод,
епідемії. У 1919 р. померла від тифу мати Василя Івановича, і на плечі юнака,
який уже працював учнем у механічних майстернях, лягла нелегка ноша по допомозі
батькові у вихованні молодших брата й сестри.
Голод змусив усю сім’ю переїхати до родичів батька на Смоленщину в с. Плотки
Єльнинського району Смоленської губернії. Там Василь навчився столярській
справі, з 1921 по 1923 роки він працював учнем столяра в кустарній майстерні. У
1923 р. сім’я повернулася в Донбас, і він продовжував працювати столяром на
відновленні азотно-хімічного заводу в Юзівці [109,110]. У 1924 р. Василь стає
комсомольцем, а у 1925 р. у віці 19 років його приймають у члени партії, він
приймає активну участь у громадській роботі заводу. Одночасно вечорами він
навчається на дворічних профтехнічних курсах майстрів азотної й коксохімічної
промисловості. Після закінчення курсів Василя переводять на посаду лаборанта
центральної лабораторії азотно-хімічного заводу, де він працював до 1927 р.
У 1927 р. на завод надійшли путівки для навчання робочої молоді в торговельних,
сільськогосподарських і хімічних навчальних закладах. Василь вибрав хімію і за
рекомендацією завкому азотного й хімічного заводів здав конкурсні екзамени і в
1927 р. поступає на навчання в Одеський Вищий Технікум загальної прикладної
хімії, – вищий навчальний заклад України вузької спеціалізації, які в той час
називались технікумами з 1922 до 1929 роки. У 1929 році технікум був
реорганізований і поділений на два інститути – Одеський хіміко-технологічний
інститут (тепер Одеський національний політехнічний університет) і Одеський
харчовий інститут (Одеська державна академія холоду).
Навчатися в інституті перший час Василю було дуже важко, тому що він мав тільки
6-ти річну загальну освіту. Але настирною працею і завдяки своїм здібностям,
він знаходиться в авангарді як у навчанні, так і в громадському житті вузу.
Інженерні здібності й схильність до науково-дослідної роботи виявились у Василя
Івановича дуже рано. Ще студентом першого курсу на першій виробничій практиці
на Констянтинівському хімічному заводі в цеху сірчистого натрію (сульфід натрію
Na2S) він організував такий контроль виробництва, який дозволив значно зменшити
коефіцієнти витрат сульфату натрію Na2SO4 і вугілля, а це допомогло робітникам
одержувати додаткові премії. На другому місяці практики студента Атрощенка В.І.
призначили виконуючим обов’язки начальника цеху, він провів ще ряд суттєвих
удосконалень технології. На заводі вважали, що якщо студент-практикант, то це
уже випускник вузу, а не першокурсник. Як писав у 1963 році Василь Іванович,
пристрасть до наукових досліджень прийшла до нього дуже рано: “Експериментувати
я почав ще в студентські роки, коли відбував практику на Констянтинівському
хімзаводі. Там мені запропонували тимчасову посаду начальника одного з цехів.
Завод одержав у той час нову сировину. Мене, новоспеченого начальника цеху,
головний інженер запитав, чи можна її використовувати. Я, не довго думаючи,
сказав, що сировина годиться. І от замість того, щоб випробувати її на одному з
агрегатів, завантажив нею всі печі. Через півгодини з них почало вибухати
полум’я, повибивало заслінки. Запалахкотіло над покрівлею. Викликали
пожежників.
...Не спав я тієї ночі, шукав помилку... і знайшов. Один із десяти аналізів не
зробив, не врахував нового органічного з’єднання. Вранці доповів головному
інженеру про свою помилку і вніс пропозицію завантажувати печі сумішшю старої й
нової шихти. Мені повірили. Вибухів більше не було. Навпаки, цех різко підняв
виробіток, а мене запросили на постійну роботу. Лише тепер керівники заводу
дізнались, що я першокурсник, а не випускник...” [111].
Таким чином ще на лавах інституту почалося формування творчої особистості
Василя Івановича, наукової ініціативи і щедрого таланту організації науки.
Одержуючи вищу освіту в Одеському хіміко-технологічному інституті, Атрощенко
В.І. навчався у відомих учених і педагогів: у проф. П.І.Петренко-Критченко
(органічна хімія), проф. П.Н.Павлова (фізична хімія), проф. К.І.Бакової
(математика), проф. Е.К.Лопатто (технологія), проф. І.Є.Ададурова (технологія)
[109].
Після закінчення інституту
- Київ+380960830922