РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДІСТОРІЯ ТА ЗАПОЧАТКУВАННЯ НАУКОВИХ УЯВЛЕНЬ ПРО СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА ДО КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ
2.1 Становлення науково-практичних підходів до агрономії в світовому просторі
Витоки науково-агрономічних знань своїми коренями сягають глибокої давнини. В своїй основі вони мають зародки як практичного, так і теоретичного характеру.
До перших відноситься виникнення і розвиток примітивних систем землеробства.
Найпростішими системами землеробства, що виникли ще на зорі існування людства, були вогнева або підсічна в лісових, і заліжна - в степових і лісостепових районах мешкання людини.
У лісистих районах спочатку випалювався або вирубувався ліс, а потім на так званих палах або лядах, як правило без усякої обробки, здійснювався посів сільськогосподарських культур. До випалювання нерідко приходилося прибігати не тільки в лісистих, але й у степових районах на полях, що були покриті високими сухими травами, а іноді й кущами.
Вогнева система була поширеною і завдяки цьому, вела до знищення значної кількості лісів. Як правило, на випалених ділянках у перший же рік зернові хліба давали десяти навіть двадцятикратний урожай по відношенню до кількості висіяного зерна. У наступні роки врожайність суттєво знижувалась. Виораність ґрунту і значне падіння урожаїв у різних ґрунтових зонах були неоднаковими. Дерново-підзолисті ґрунти втрачали плодючість через 2-3 роки; на степових ґрунтах з більш міцною структурою і більш високою природною родючістю строк використання освоєних земель під посіви розтягувався до 6-8, а іноді і до 10 років.
Таким чином, при заліжній, а також вогневій системах землеробства використовувалась природна плодючість ґрунтів, а у разі падіння урожаю ці ділянки змінювались.
Перехід людини до осілого способу життя, з одного боку, та значне зростання народонаселення, з другого, унеможливили часту зміну міст мешкання та освоєння нових ділянок.
Людина була змушена залишати на деякий час покинуту землю під переліг. Так виникла перелогова система землеробства.
Різкої грані між заліжною і перелоговою системами не було. Основна різниця полягала в тому, що при заліжній системі людина не поверталась до покинутих ділянок. При перелоговій системі необхідно було землю поділити на декілька ділянок. Частина з них використовувалась під посів хліба, інша довгий час (до 30 років) знаходилася під перелогом. Потім її починали обробляти під сільськогосподарські культури.
Окремі ділянки землі під перелоговою системою мілко заорювались і засівались одними й тими ж хлібами. Такі поля найчастіше заростали бур'янами, ґрунт розпилювався, урожаї падали так, як і в умовах заліжної системи землеробства.
Потреби в хлібі призвели до того, що строки перелогів значно скорочувалися і досягли однолітнього періоду. Однолітній переліг був бур'янистим і не міг очистити оброблене поле від бур'янів. Тому на ньому на протязі року почали систематично знищувати останні в міру появи їх сходів за допомогою знарядь для мілкого рихлення. Такий переліг отримав назву пара, а система землеробства - парову.
За паровою системою землеробства вся земельна площа знаходилась у стані обробки. Зміна культур була у вигляді двопілля: 1) пар, 2) пшениця, а також: 1) пар, 2) озиме жито; або у вигляді трипілля: 1) пар, 2)озимина, 3) ярі зернові. За умов сильного проростання бур'янів на ланах трипілля було з двома ділянками пара: 1) пар, 2) пар, 3) овес або ячмінь. Така зміна розповсюджувалась включно до ХІХ ст.
Ліквідація багатолітнього перелогу викликала до життя різке погіршення якості продукції, що збиралася, знижувався вміст білка та клейковини, зерна ставали дрібними тощо. Ще одним наслідком було зменшення пасовищ для тварин за рахунок ліквідації трав'янистих перелогів.
Передумовою формування агрономічних знань виступили гуманітарні знання, що свого первісно-наукового розвитку набули в античному світі.
На гуманітарній основі агрономічні знання були вперше сформульовані у працях діячів Давньої Греції. Геліод (776 р. до н.е.) у поемі "Труди і дні" подає низку порад з приводу землеробства.
Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.) у книгах "Історія тварин", "Про виникнення тварин" та інших, здійснює спробу класифікувати рослини та описати їх внутрішню будову. Науку про господарство він назвав "ойкономія" [33, c.91-92].
У Давньому Римі землеробство піднімається на більш високу щабель, тому і література з агрономічних питань була більш широкою. Її авторами були Магон, Катон, Варрон, Вергілій, Колумелла. Основне місце у працях займали питання обробки ґрунту, опис сортів рослин, прийоми їх оброблення, правила вирощування домашніх тварин.
Найбільш наблизив агрономічні знання та уявлення до науки теоретик та практик землеробства Давнього Риму - Колумелла. Його найголовніша праця носить назву "Про сільське господарство". Вона складається з 12 книг і охоплює майже усі галузі сільського господарства того часу.
Перші дві з них безпосередньо присвячені питанням землеробства. Колумелла відкидає тезу про виснаження землі, як основну причину падіння урожаю. Він наголошує: "Я чую, як часто в нас перші люди в державі обвинувачують то землю в безплідності, то клімат у тривалій і згубній для врожаїв нерівномірності. Деякі навіть як би зм'якшують ці скарги посилаючись на те, що земля, втомлена й виснажена, не в силах з колишньою щедрістю доставляти людям їжу. ... Я вважаю, що справа не в небесному гніві, а скоріше в нашій власній провині". ... Натомість він підкреслює: "Із сільським господарством можна впоратися без тонкостей, але воно не терпить безглуздя" [92, c.51, 144-145, 154].
Таким чином, антична література про сільське господарство впритул наблизилась до агрономії як науки, стала безпосередньою основою останньої, її початковою ланкою. Проте агрономія минулих давніх часів була ще далека до агрономічної науки й мала здебільше знахарський характер. З часу л
- Київ+380960830922