РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Джерелознавча база дослідження
У наукових дослідженнях сучасної вітчизняної історії ?22; 79; 71; 154; 205; 214? окреслено тенденцію до ґрунтовного аналізу тем, пов'язаних з історичним розвитком окремих галузей суспільного життя, із зверненням до творчої спадщини раніше забутих імен, з переосмисленням окремих історичних періодів. Саме такий підхід - широкий, ґрунтовний, який спирається на наукові пошуки, - відкриває нові можливості для історичних та культурологічних узагальнень, дає можливість вибудувати концептуально нові підходи до національної історії. Щоб реалізувати окреслені вище проблеми, потрібно насамперед вишукати, вивчити та проаналізувати нові історичні джерела, розширити джерельну базу, переосмислити та переоцінити ті матеріали, які вже введені до науково-інформаційного обігу.
Реалії сучасного розвитку України, передусім офіційне відкриття доступу до багатьох архівних збережень, а також демократичні процеси в суспільстві дають змогу вирішувати чимало джерелознавчих проблем, зокрема з історії фізичної культури та спорту в Україні.
У процесі дослідження теми розвитку і становлення фізичного виховання в Київській Русі опрацьовано велику кількість документів, писемних та історичних джерел. Виникла потреба систематизувати, згрупувати за видами й охарактеризувати джерельну базу, на основі якої було виконано дослідження. Такий підхід указує також і на можливості подальшого, цілеспрямованого пошуку нових історичних свідчень.
Отже, аналіз джерельної бази для вивчення історії фізичного виховання в Київській Русі дає підставу стверджувати, що ця база досить широка й різноманітна. Ми пропонуємо таку класифікацію джерелознавчої бази за видами джерел:
1. Записи про фізичне виховання в Київській Русі давніх мандрівників, істориків та військових діячів. Перші відомості про елементи фізичного виховання слов'ян відображені у візантійських і західноєвропейських джерелах.
2. Літописи Київської Русі: Київський, Галицько-Волинський, Новгород-ський, Лаврентіївський, Іпатіївський, Київо-Печерський патерик, "Моління Данила Заточника", "Ходіння у Святу землю Ігумена Данила" та ін.
3. Етнографічні записи кінця ХІХ - початку ХХ століть. У літературних пам'ятках збереглися записи про фізичне виховання в народних обрядах та багатий опис українських народних ігор.
4. Традиційна народна медицина. Упродовж віків традиційна народна медицина була основним різновидом лікування людей. Важливим здобутком народної медицини українців є її пріоритетна спрямованість не на лікування вже хворої людини, а передусім на профілактику захворювань і зміцнення її здоров'я. Істотне місце серед терапевтичних методів народної медицини посідала фізіотерапія (компреси, гарячі та парові ванни, інгаляції тощо), загартування, масаж.
5. Народна педагогіка (сукупність традиційних форм і засобів виховання, навчання та підготовки дітей до життя і праці). Складовими народної педагогіки є такі розділи: народне дитинознавство, народна виховна практика, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія. Найважливішою метою української етнопедагогіки було формування і зміцнення як духовного, так і фізичного (тілесного) здоров'я дитини. Тому практично всі відомі праці з досліджень української етнопедагогіки істотну роль відводять тілесному (фізичному) вихованню молоді.
6. Археологічні знахідки. Результати археологічних досліджень дають можливість ознайомитися з різноманітними предметами, які належать епосі Київської Русі, зокрема зброєю, дитячими іграшками та інвентарем, за якими можна судити про фізичне виховання давньоруського населення.
7. Фольклор. Своєрідними літописами художньої форми є билини. Незважаючи на анахронізми, вони зберегли характерні картини життя народу певного періоду історії. На жаль, історики рідко спираються на фольклорні джерела (вони вимагають при використанні в історичному плані кваліфікованого аналізу), доручивши їх вивчення фольклористам, які, у свою чергу, не розглядають їх в комплексі з даними історичних письмових та археологічних джерел.
Академік Рибаков називає цю епоху билинним періодом Київської Русі. Він пише: "Народ не пожалів поетичних фарб на зображення князя-захисника, оспівуючи, по суті, в образах Володимирових богатирів самого себе - той руський народ, який стояв на Сулі і на Стугні, захищаючи Русь від степовиків... Руський билинний епос, розповідаючи про події та історію всього народу, втілював народ в окремих богатирях" [168, 63]. Билинні богатирі служили своєрідним образом усього руського народу. Народ створив цілі цикли билин про князя Володимира Красне Сонечко, про Добриню Микитича, Іллю Муромця, Альошу Поповича, Василя Буслаєва, про відважних, сильних і сміливих воїнів-богатирів, які обороняли Київську Русь від поганої сили. Увесь билинний епос пройнятий образами "відважних добрих молодців" [19, 168?.
Значна кількість положень щодо фізичного виховання в Київській Русі відображена в різноманітних жанрах української народної творчості - казках, приказках і прислів'ях, піснях, думах, переказах, скоромовках тощо. Художня, образна форма вираження теоретичних положень народної фізичної культури збільшує силу їх впливу, полегшує розуміння педагогічних підходів, сприяє їх адекватному сприйманню та відповідній реалізації у практичній діяльності.
Велику роль у формуванні ідеалу людської тілесної досконалості відіграють казки. Персонажі казок є носіями різних людських позитивних і негативних якостей, зміст і мораль казок формують в одному випадку негативне ставлення до неадекватних національному ідеалу характеристик фізичного розвитку людини, а в іншому - позитивне.
Істотну роль у збереженні та відтворенні народних знань і уявлень відіграють народні пісні й думи. У них відтворені яскраві образи національних героїв, способи та методи фізичного й духовного вдосконалення людини. Отже, джерелознавча база висвітлює питання становлення і розвитку фізичного виховання у Київській Русі в ІХ - ХІV століттях.
2