РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ВИБОРУ ПІДПРИЄМСТВОМ ЕКОНОМІЧНО ЕФЕКТИВНІШОГО ВИДУ ЛІЗИНГОВОЇ УГОДИ
2.1. Аналіз підходів вибору підприємством видів лізингових угод
У першому розділі роботи проаналізовано джерела оновлення основних засобів виробництва промислових підприємств та доведено, що при недостатності внутрішніх накопичень та майже недоступності зовнішніх запозичень розв'язати проблему оновлення та поповнення парку устаткування допоможе фінансовий лізинг.
Найбільш відповідальним та вирішальним етапом при прийнятті рішення суб'єктами господарювання щодо оновлення основних засобів виробництва на основі лізингової угоди є загальна оцінка його економічної ефективності. Особливе значення при цьому має вибір основних методологічних та методичних підходів.
За дослідженнями К.В.Кабаніхіної в найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу має три основні особливості: 1) мультиплікативність - ефект лізингу розповсюджується по ланцюгу на всі стадії виробництва, 2) емерджентність -якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в силу чого величина його значно переважає арифметичну суму результату звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів, 3) соціальний ефект, який проявляється у змістовності праці, усвідомленні працівниками своїх творчих можливостей, зростанні особистих доходів[91]. У якості четвертої особливості можна виділити позитивний вплив лізингової операції на економічний розвиток усіх учасників угоди. У подальшому дослідженні зупинимось саме на останній, четвертій, особливості.
Внаслідок низки причин - орієнтація на мінливу вітчизняну законодавчу базу, складність та різноманітність видів лізингових угод, урахування особливостей одного конкретного виду або лізингової схеми, відсутність достатнього практичного досвіду серед вітчизняних підприємців фахівцями пропонуються до використання різнопланові методики визначення ефективності лізингу.
Методологія визначення ефективності капіталовкладень, до яких відноситься і лізинг, докладно розглянута С.Ф. Покропивним [81,с.179]. Вона передбачає три кроки:
перший крок - визначення абсолютної ефективності інвестицій за допомогою застосування коефіцієнта прибутковості;
другий крок - порівняння розрахункових значень з нормативами;
третій крок - прийняття проекту з найменшими витратами.
На вищенаведену послідовність дій з деякими доповненнями опирається методологічний підхід, який простежується майже у всіх дослідників питання визначення ефективності лізингу[161,21,28,81,82,91,108,168,96,143,179]. Такий підхід має як позитивні, так і негативні сторони й призводить до :
1) ототожнення лізингу з виключно інвестиціями, що суперечить дослідженням, проведеним в п.1.2 даної дисертаційної роботи;
2) істотної залежності від лізингодавця вибору методики фінансово-економічної оцінки лізингу;
3) негативного ставлення потенційного лізингоотримувача до укладання угоди у зв'язку з наявністю не зовсім коректного зіставлення розміру лізингових платежів із сумою відсотків за кредит: до складу лізингових платежів при класичному лізингу, крім відсотків за кредит, входить ще й комісійна винагорода лізинговій компанії;
4) визначення розміру лізингових платежів у кінцевому рахунку кошторисними витратами лізингодавця, без урахування економічних інтересів лізингоотримувача;
5) не сприяння пошуку шляхів мінімізації вартості лізингу, оскільки методики не передбачають детального аналізу можливостей лізингоотримувача та якості таких складових, як процентна ставка за кредит і комісійна винагорода лізингодавцю;
6) можливості проведення лізингової операції при обов'язковій участі лізингової компанії;
7) до висновків на базі вище перерахованого про ефективність лізингу тільки в разі надання кредитних, податкових та амортизаційних пільг;
8) повної орієнтації на економічні інтереси лізингодавця та посередників угоди. Підтвердженням цієї думки є те, що до методів фінансової оцінки належить визначення показників прибутковості лізингу для інвестора, показників стабільності та акціонерного капіталу.
У спеціальній літературі науковцями наведено ряд методів фінансово-економічної оцінки альтернативних (довгостроковий кредит або фінансовий лізинг) джерел оновлення основних засобів виробництва [25,48,49,54,173,114,157,81]. Аналіз означених підходів дозволив умовно поділити їх на три групи:
Перша група ґрунтується на оціночно-діагностичних методах, для яких вирішальним показником ефективності є прибуток (або його показник - коефіцієнт випереджувального зростання фінансових результатів)[25,48,49,54].
Друга група базується на аналізі динамічності, який передбачає розрахунок точки беззбитковості та співставлення прибутковості інвестицій та продажу і може застосовуватись у випадках, коли прості та дисконтні методи оцінки не дають змоги зробити висновок про економічну ефективність [173].
Третя група використовує комплексні методи, які тісно пов'язані з визначенням звичайного й дисконтованого періоду окупності, чистої теперішньої вартості, рівня звичайної та модифікованої внутрішньої норми прибутку [55,114,157,81].
Узагальнена схема прийняття рішення та визначення ефективності лізингу при альтернативних (інвестиційний кредит-лізинг) варіантах оновлення основних засобів виробництва приведена на рис.2.1.
Наведені методи знайшли своє місце при визначенні виду альтернативного джерела фінансування. Але такий підхід має особливість - він застосовується у випадках, коли підприємство має можливість вибору.
Рис. 2.1. Методологія прийняття рішення щодо ефективності лізингу при альтернативних варіантах оновлення основн