Ви є тут

Представницька функція Верховної ради – парламенту України

Автор: 
Приходько Христина Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U003467
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II. ПРЕДСТАВНИЦЬКА ФУНКЦІЯ В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2.1. Поняття представницької функції Верховної Ради України
Поняття представницької функції можна виокремити завдяки застосуванню системного аналізу функцій парламенту. Системний аспект представницької функції - це певний підхід у дослідженні представницької функції, що передбачає її аналіз як складного правового феномену. При чому передбачається розгляд всіх елементів та категорій, що складають та характеризують представницьку функцію Верховної Ради України. Завдяки системному підходу ми можемо комплексно дослідити об'єкт дослідження, суміжні поняття; виявити взаємозв'язки між представницькою функцією та іншими функціями Верховної Ради України, особливості представницької функції як складової певного цілого - сукупності функцій парламенту.
В юридичній літературі є багато думок про системний підхід. Так, Н.М.Оніщенко зазначає, що системний підхід містить парадокс: з одного боку, ціле можна зрозуміти, виходячи з його частин, а частини, в свою чергу, - через ціле [95,10].
У даному випадку під "цілим" слід розуміти систему функцій Верховної Ради України, а частинами цього цілого можна визначити окремі функції Верховної Ради, як елементи певної системи.
У системі функцій Верховної Ради України представницька функція характеризується певними ознаками та особливостями, що дають можливість визначати дану функцію як складову системи функцій, відокремити та "ідентифікувати" її від інших складових, а також узагальнити представницьку функцію у системі функцій парламенту України.
Для того, щоб виділити представницьку функцію у системі функцій Верховної Ради України необхідно з'ясувати зміст поняття "система".
Термін "система" (грец. "sistema" - складене з частин, сполучене) зустрічається вже в працях Канта (системність пізнання), Шеллінга та Гегеля.
Значного поширення в нашому суспільствознавстві системний підхід як дослідницький метод набув у 60-80-х роках ХХ ст. Основні наукові праці, де застосовано системний підхід в галузі суспільних наук, з'являються в 70-80-х роках.
Деякі автори виходять з широкого тлумачення системи як реально існуючого об'єкта, сукупності елементів, що перебувають у взаємодії. Інші розуміють під системою "множину елементів з їх зв'язками та відносинами, що породжує певне цілісне утворення" [96,8].
Поняття "система" неоднозначне. У філософській та соціологічній літературі можна нарахувати близько п'ятдесяти визначень системи. Найбільш вживаним з них є таке: система - це множина пов'язаних між собою елементів, що має той чи інший вид упорядкованості по певних якостях і зв'язках і відносно стійку єдність, яка характеризується внутрішньою цілісністю, що виражена у відносній автономності поведінки і (чи) існування цієї множини в оточуючому середовищі.
Система функцій Верховної Ради України - це сукупність пов'язаних між собою елементів - функцій, що упорядковані по належним їм ознакам і зв'язкам у відносно стійку єдність, яка характеризується внутрішньою цілісністю.
Виходячи із наведеного положення ми можемо визначити представницьку функцію Верховної Ради України як елемент системи функцій Верховної Ради України, що характеризується такими ознаками, які, з одного боку, об'єднують з іншими елементами системи та обумовлюють існування системи як цілого, а, з іншого боку, відокремлюють від системних елементів - інших функцій парламенту України.
Визначення представницької функції як елементу системи функцій Верховної Ради України обумовлює необхідність висвітлення правової природи даної функції.
Останнім часом деяких аспектів представницької функції Верховної Ради України в своїх публікаціях та дослідженнях торкалися В.С. Журавський, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький та інші вчені [97;98;99]. Автори констатують наявність представницької функції, але досить фраґментарно розглядають її поняття, сутність та зміст.
При аналізі зазначеного правового явища ключовим питанням є з'ясування правового змісту категорії "представництво".
У правовій науці поняття "представництво" не має однозначного трактування. Це пов'язано з його приналежністю до категоріального апарату тієї чи іншої науки та галузі права, що обумовлює наявність різних видів представництва. Такими видами є: цивільне, міжнародне, дипломатичне, політичне, народне представництво тощо. Кожен з видів має свої особливості. Тому правовою основою представництва виступають наукові положення про його різні види. З метою об'єктивного та всебічного розгляду правової сутності представництва доцільно проаналізувати деякі питання порівняльно-правового аспекту останнього.
Цивільне представництво означає відносини, при яких угода, укладена однією особою (представником), від імені іншої особи (яку представляють), створює права та обов'язки безпосередньо для особи, яку представляють [100,128]. Особливістю цивільного представництва є його персоніфікований характер. При укладенні угоди про представництво особа може впливати на обсяг повноважень представника.
В свою чергу, при інших видах представництва суб'єкт, якого представляють, не може впливати на обсяг повноважень представника. Наприклад, при народному або "політичному представництві" [101,3-4] виборці, не мають можливості впливати на обсяг повноважень представників - народних депутатів, тому що компетенція останніх визначена юридичним режимом, встановленим конституцією та законами.
Наступним видом є міжнародне представництво. Однією з форм міжнародного представництва є дипломатичне представництво. В результаті розгляду деяких аспектів дипломатичного представництва можна виявити декілька як характерних особливостей даного виду представництва, так і загальних рис з іншими видами. Так, якщо в цивільному праві представництво розглядається як суспільні відносини, то в міжнародному - представництво - це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для