РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ТОВАРИСТВ
2.1. Діяльність товариств у створенні навчально-виховних установ для дітей
Як засвідчує аналіз архівних джерел, у Волинській губернії, зокрема за переписом 1897 року, грамотність населення знаходилась на одному з найнижчих рівнів серед російських губерній. Царський уряд не тільки не сприяв відкриттю навчальних закладів для дітей, а навпаки, ще й перешкоджав.
У вирішенні питань відкриття освітніх закладів та їх діяльності й діяльності позашкільних установ для дітей значну роль відігравали громадські товариства та меценати. Серед розмаїття громадських товариств, що були засновані на терені Волинської губернії, слід відмітити: Товариство сприяння середній освіті, Волинське товариство сприяння вихованню дітей з відділом їхнього захисту, Товариство вчителів, Волинська "Просвіта", Житомирська комісія народних читань та ряд благодійних товариств. Частково, зокрема особливості діяльності Волинської "Просвіти", досліджувалися М.Кострицею та Г.Мокрицьким.
На особливу увагу заслуговує діяльність Волинського товариства сприяння вихованню дітей з відділом їхнього захисту. Загальні збори цього товариства відбулись 27 серпня 1900 року, на яких було обране правління (В.Ногайський - голова, К.Роше - товариш голови, М.Місяць - секретар і скарбник). До почесних членів були обрані: високопреосвященний Модест (Архієпископ Волинський і Житомирський), отець Іоанн Кронштадський, І.Дунін-Борковський; а також члени: Р.Андреєва, І.Радецький, Н.Бурчак-Абрамович, Р.Крузенштерн, В.Пельшау, К.Шепченко, О.Дзбанівський та ін..
Згідно зі статутом цього товариства фінансові надходження складалися з членських внесків, з коштів від проведення концертів, вистав, танцювальних вечорів, лекцій, а також від підписних книг, продажу макулатури, громадських пожертвувань. Досить вдало проводила благодійні концерти, вистави, вечори К.Роше, а доктор М.Скомаровський успішно читав лекції для дітей та юнацтва.
Протягом 1900 року відбулися засідання правління, на яких розглядалися питання відкриття денних дитячих притулків, поділу міста на дільниці з метою організації притулків, а також йшлося про умови успішного проведення благодійних акцій товариством. Попередні розрахунки засвідчили, що для влаштування та утримання одного денного притулку для дев'яти дітей віком від 2 до 8 років необхідно було мати біля 750 руб. на рік [64, с. 6].
На початку 1901 року було створено комісію дільничних попечителів у складі 28 осіб, які дослідили найвіддаленіші та найбідніші райони міста. З цією метою місто Житомир було розділено на 35 дільниць з описом меж кожної. Комісія дійшла висновку, що значна кількість дітей проживає з батьками у жахливих умовах (вогких приміщеннях, мерзнуть і страждають від голоду). Правління товариства прагнуло покращити життя таких дітей: багато з опікуваних дітей отримали пожертвувані одяг та взуття. Також товариство влаштовувало безпритульних і покинутих дітей до майстерень, де ті забезпечувались білизною, одягом, взуттям. У цьому ж році товариство відкрило перший притулок для 10 дітей, але поступово число відвідувачів зросло до 30 [65, с. 12].
Діяльність товариства була помічена багатьма житомирянами. Як наслідок, почали збільшуватися пожертвування заможних громадян грошима та натуральною продукцією. З покращенням матеріального стану товариства, правління вирішило відкрити другий притулок. Попечителями притулків стали дійсні члени товариства К.Роше і А.Домерникова у першому (що знаходився на вул. Рудненській); М.Бируля-Іванова та Є.Татаринова у другому (що знаходився у передмісті Житомира (Путятин, вул. Левківська). До того ж К.Роше та М.Бируля-Іванова взяли на себе загальний нагляд та керівництво господарчою частиною, а А.Домерникова та Є.Татаринова опікувалися справами навчання і виховання дітей. Попечителями другого притулку з часом стали також Н.Матусевич та М.Григоревська.
У кожному із притулків для дітей шкільного віку були організовані невеликі школи, в яких викладались такі предмети: Закон Божий, читання, письмо, арифметика. Окрім того, дітей навчали рукоділлю, шиттю, вишиванню, плетінню ковдр тощо. Серед навчальних форм варто виділити, крім традиційних, оволодіння дітьми вміннями фарбування вовни, а також попереднє створення (малювання) ескізів ковдр, вишивок тощо.
За дітьми закріплювалися певні обов'язки: прибирання приміщення, чергування та підтримування порядку в класі, допомога під час сніданку, обіду. Всі вони виконували доступні для дитячих сил роботи під керівництвом вихователя.
Робота членів товариства не обмежувалася лише організацією діяльності притулків. Його члени допомагали дітям, що проживали в несприятливих умовах, які спричинялися до неповноцінного фізичного та морального розвитку дітей. Кількість таких допомог сягало до трьохсот [66, с. 14].
Не залишало товариство без уваги і дітей, котрі потерпали від жорстокості старших. Одна з таких справ була доведена до розгляду в суді, а винну особу, О.С.Дзендзяловську, законно покарано. Іншу справу було припинено лише тому, що звинувачені у жорстокому ставленні батьки віддали свою дочку на виховання товариству, а те влаштувало її до пансіону. Подібних випадків було чимало [66, с. 18].
Товариство надавало допомогу і класам рукоділля, які знаходились в Будинку працелюбства міста Житомира (попечителькою класів була С.Білоцерковець). На курсах діти навчалися чотири роки (по два роки на кожен курс, отримуючи після їх закінчення відповідне посвідчення). Такі заняття відвідували близько 30 дівчаток у віці 12-16 років. Всі вони, відповідно, попередньо закінчили початкову школу [66, с. 21]. Також товариством було виділено значні кошти для розширення учнівської училищної бібліотеки. Члени товариства допомагали дітям у забезпеченні їх необхідними книгами, сприяли у підготовці до вступу в гімназії.
Авторитет товариства постійно зростав. Якщо на початковому етапі воно нараховувало 63 члени