РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ У ПРОЦЕСІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ
2.1 Модель конкурентоспроможного спеціаліста як науково-методична основа професійного навчання
Вивчення досвіду керування персоналом закордонних фірм, які протягом багатьох років зберігають лідируючу позицію у конкурентній боротьбі на ринках товарів і послуг, дає підстави стверджувати, що чим складніше соціально-економічне середовище діяльності фірми, тим гострішою є проблема підтримки конкурентоспроможності працівників, які там працюють.
Серед різних методів розв'язання проблеми формування і розвитку конкурентоспроможного колективу найефективнішим є модельний метод.
У плані мети дослідження модель являє собою копію або аналог досліджуваного процесу, предмета або явища, яка відображає суттєві властивості об'єкта моделювання.
Модель - це матеріальний або розумово представлений об'єкт, який у процесі дослідження заміщує об'єкт-оригінал так, що його безпосереднє вивчення дає нові знання щодо об'єкта-оригінала. Під моделюванням розуміється процес побудови, вивчення та застосування моделей. Воно тісно пов'язане з такими процедурами мислення, як абстрагування, аналогія, узагальнення, формалізація тощо.
Модельний метод у системі професійного навчання спеціалістів виконує функції нормативного забезпечення досягнення та використання конкретного етапу конкурентоспроможності організації, фірми. Мета нормативного забезпечення конкурентоспроможності спеціалістів полягає у необхідності координації процесу формування, використання і розвитку соціального потенціалу організації відповідно до її стану і тенденцій зміни, використання інших ресурсів - технічних, технологічних, організаційних, економічних для забезпечення її пріоритету і конкурентності.
Процес конкурентоспроможної праці спеціаліста є досить складним явищем. Воно може бути розглянуте з різних позицій: економічної; соціально-психологічної; нормативно-технологічних вимог до практичних дій працівника; розвитку і підтримки конкурентоспроможного спеціаліста протягом його трудової діяльності. Кожен із цих аспектів становить прикладний варіант єдиної моделі конкурентоспроможного спеціаліста.
Під час формування моделі конкурентоспроможного спеціаліста слід виходити, по-перше, із розуміння того, що конкурентоспроможність спеціаліста може бути визначена рівнем його професіоналізму в праці; по-друге, рівень професіоналізму спеціаліста у конкретній сфері трудової діяльності різний. Він залежить від характеру професії. Професій багато, тож можливості досягнення високого рівня професіоналізму у кожній сфері трудової діяльності різні. Вони вимагають різних зусиль не лише для досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності, але й його підтримки.
У процесі розроблення моделі конкурентоспроможного працівника слід враховувати багатоманітність варіантів формування певних категорій працівника шляхом послідовного підвищення рівня їхнього професіоналізму. Нині найбільш значимими є такі варіанти:
- залучення до організації спеціаліста, який вже має якості й властивості необхідного рівня професіоналізму - конкурентоспроможності; такий спеціаліст має достатній стаж роботи, досвід практичної діяльності. Рівень його реальної конкурентоспроможності легко перевірити за результатами його досягнень у роботі. Вони, як правило, підтверджені документами або конкретними працівниками;
- залучення до організації спеціалістів після закінчення навчального закладу. Рівень їхньої конкурентоспроможності як професіоналів після завершення навчання різний. Тому після прийому на роботу кожному з них доведеться докладати різних зусиль, щоб відповідати критеріям конкурентоспроможного спеціаліста, необхідного на певному робочому місці.
Цей варіант видається найскладнішим для розв'язання проблеми конкурентоспроможності конкретного спеціаліста у певній виробничій системі. Причин тут кілька. По-перше, кожен із випускників навчальних закладів, почавши трудову діяльність, має пройти низку видів та етапів адаптації. По-друге, адаптація, зорієнтована на становлення їх як конкурентоспроможних спеціалістів, відрізняється від видів адаптації іншого працівника. В її основу покладено критерії, які відповідають статусу спеціаліста на конкретній посаді. Використання даного варіанта залучення спеціалістів до роботи за умов нових методів господарювання є малопродуктивним. Намір тут простий - за період "підтягування" новачка до необхідного рівня професіоналізму організація несе економічні витрати замість одержання прибутку. Сам спеціаліст на цей час зазнає психологічних, моральних, соціальних втрат.
Найбільш оптимальним варіантом виходу з такої ситуації є підготовка в навчальному закладі спеціаліста, який відповідає як мінімум двом вимогам.
1. Він, як кінцевий продукт навчального закладу, повинен мати високий рівень конкурентоспроможності в плані вимог до робочого місця.
2. Його мають готувати з урахуванням його майбутньої зайнятості на конкретному робочому місці. Реалізація цього підходу можлива, якщо навчальні заклади у процесі навчання будуть використовувати інноваційні педагогічні технології. Одна із технологій зорієнтована на освоєння методу моделювання та розроблення моделей майбутнього спеціаліста.
У науковій літературі можна натрапити на низку міркувань щодо різновидів моделей спеціаліста. Варіантом моделі спеціаліста, на думку автора, є професійно-кваліфікаційна модель, де відображені види професійної діяльності на різних посадах і різних робочих місцях, обов'язки і функції, якості, знання та навички. Такі моделі необхідні для добору і розстановки кадрів, для атестації, для складання програми підготовки і перепідготовки спеціалістів.
Кваліфікаційна характеристика спеціаліста відбиває спеціальність (спеціалізації) та рівень кваліфікації. Ця характеристика може мати вигляд профілю спеціалізації. У ньому вказують види професійної діяльності, зазвичай не більше двох-трьох. Наприклад, для інженерно-те