Ви є тут

Особливості правового регулювання робо-чого часу та часу відпочинку працівників ОВС України

Автор: 
Гордієнко Микола Іванович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U004175
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
2.1. Нормальна тривалість робочого часу працівників органів внутрішніх справ та відхилення від неї
Сформульоване нами у підрозділі 1.1. дисертаційного дослідження поняття робочого часу вказує на те, що працівник повинен виконувати свою трудову функцію згідно з нормативами робочого часу. Норматив робочого часу становить собою встановлену законом чи на його підставі норму постійної тривалості робочого часу, яка підлягає безпосередньому виконанню протягом визначеного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є: робочий день, робочий тиждень і похідні від них - робоча зміна, робочий місяць, робочий рік та інші.
Робочий тиждень являє собою правове поняття, яке має два значення:
* робочий тиждень як норма тривалості робочого часу;
* робочий тиждень як режим робочого часу.
Робочий тиждень як норма тривалості робочого часу означає встановлену законом або колективним договором тривалість роботи протягом календарного тижня. Робочий тиждень як режим робочого часу виражається в числі робочих і вихідних днів у календарному тижні.
В умовах ринкової економіки нормальна тривалість робочого часу є загальним правилом в регулюванні трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та методів господарювання. Законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого часу - 40 годин на тиждень. Воно також передбачає можливість встановлення відхилень від нормальної тривалості робочого часу для певних суб'єктів трудових відносин. Такі відхилення можуть відбуватись як у бік зменшення нормальної тривалості робочого часу, так і у бік її збільшення. До того ж сьогодні все більшого значення набувають локальні (місцеві) норми, згідно змісту ч. 2, ст. 50 Кодексу законів про працю України, підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу тривалість робочого часу, ніж це передбачено законом. Отже, відхилення від нормальної тривалості робочого часу може бути встановлено, як в законодавчому так і в локальному порядку, тобто безпосередньо на підприємствах і в організаціях.
До відхилень у бік зменшення загальновстановленої тривалості робочого часу належать: скорочена тривалість робочого часу та неповний робочий час, що виступає в якості додаткової гарантії реалізації права на працю тих категорій громадян, які за різних обставин не мають можливості працювати в режимі нормального робочого часу. Зменшення норми робочого часу вбачається необхідною умовою участі їх в суспільно корисній праці.
Нормуючи тривалість робочого часу, законодавець приймає до уваги умови роботи працівників; характер їх трудової діяльності; а в ряді випадків і фізіологічні особливості організму деяких працівників, встановлюючи для них скорочену тривалість робочого часу. Тривалість робочого часу, скороченого за такими мотивами, неоднакова і коливається в межах від 24 до 36 годин на тиждень. Однак скорочення в цьому випадку тривалості роботи не тягне за собою скорочення розміру оплати праці. Слід зазначити, що законодавство про працю не визначає поняття скороченого робочого часу, а тільки встановлює умови та гарантії застосування цього виду робочого часу та категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний або вправі встановити скорочену тривалість робочого часу.
Щодо юридичної літератури, то слід зауважити, що науковці особливо не займались цим питанням. Так, скорочений робочий час був свого часу визначений В.С. Венедиктовим, який під цим терміном розуміє такий вид робочого часу, тривалість якого в силу спеціальної норми закону менше встановленої норми тривалості робочого часу ?52, с.127?. Нами вважається за доцільне застосувати більш широке поняття, яке б повністю характеризувало б зазначене суспільне явище. Отже під скороченим робочим часом необхідно розуміти встановлену, як правило, в законодавчому порядку, для окремих категорій працівників, тривалість робочого часу меншу у порівнянні з робочим часом нормальної тривалості, яка не тягне за собою скорочення розміру оплати праці.
Таким чином, скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 51 КЗпП України вона може встановлюватися і на підприємствах, і в організаціях (у колективних та трудових договорах) для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. В цьому положенні незрозуміло, що мав на увазі законодавець зазначаючи "дітей віком до 14 років". Означає це те, що правом на скорочену тривалість робочого часу користуються тільки жінки, які мають двох або більше дітей віком до 14 років? Мабуть ні, на наш погляд, не буде суперечити ч. 4 ст. 51 КЗпП України встановлення скороченого робочого часу тим жінкам, які мають хоча б одну дитину в зазначеному віці, оскільки законодавством закріплено право, а не обов'язок підприємства, організації встановлювати скорочену тривалість робочого часу у цьому випадку. А тому встановлювати або не встановлювати скорочену тривалість робочого часу буде вирішувати роботодавець на власний розсуд, керуючись доцільністю та іншими чинниками в кожному конкретному випадку. До того ж відповідно до ст. 9-1 КЗпП Україин підприємства, організації мають право встановлювати пільги для будь-якого кола працівників.
Трудовим законодавством встановлена скорочена тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників (для працівників від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень).
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу. Отже, для учнів у віці від 14 до 16 років - не більш 12 годин на тиждень, а у віці від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень. Як правильно відмітили Б.С. Стичинський, І.В.