Розділ 2
В’ЯЗНИЧНО-ТАБОРОВИЙ СВІТ:
РЕАЛЬНІ І ФІКЦІЙНІ ВЕЛИЧИНИ, ПОЕТИКА
2.1. Образ світу як поняття, його відношення до художнього світу
Оскільки образ в’язнично-таборового світу і пов’язана з ним концепція героя, що
виявляється в екстремальних умовах, є в цьому дослідженні основними
компонентами порівняльного аналізу, то співвіднесемо їх з категорією вищого
структурного рівня, який вважається в літературознавстві очевидним і
загальнопоширеним в аналітично-пізнавальних операціях. Такою категорією тепер
виступає узагальнений концепт „художній світ“ (fictional world, художественный
мир).
У цьому разі ми скористаємось спостереженнями Н.Р.Денисюк, яка в річищі
комплексної теми колективу кафедри теорії літератури і порівняльного
літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету
імені Володимира Гнатюка спеціально простежила поняттєво-термінологічні
позначення художнього світу письменника в українському та англомовному
літературознавстві. Вона показала, що такі поширені терміносполуки, як „уявний
світ“, „зображений світ“, „креативний світ”, „умовний світ“, „можливий світ“,
„змодельований світ“, „фантазійний світ“ і т.п., акцентують увагу на
взаємопов’язаних гранях мистецького (художнього) світу, який в англомовній
традиції вербалізується полісемантичним концептом „fictionаl world“ (фікційний
світ). Згадані терміносполуки не абсолютні синоніми, бо кожен раз, залежно від
контексту, вказують то на форму узагальнення, то на сферу побутування, то на
механізми виникнення і функціонування мистецького світу, то на його
референтність з об’єктивною реальністю і суб’єктивністю творця – носія цього
багатоформатного феномена. В структуру „художнього світу“ входять образне
сприймання предметного середовища, в якому відбуваються події і живуть,
поводяться люди, та образне бачення суб’єктів діяльності. Тільки в єдності і
взаємозумовленості об’єктів, предметів, речей, живих організмів, розумних істот
складається реальне буття як спосіб існування світу. Це найширша онтологічна
основа спеціальної естетичної діяльності, яка виражається в художній
свідомості. Тому поза свідомістю людей жодна сукупність (чи комбінація,
взаємодія) об’єктивних предметів сама собою не складає мистецького світу. Це –
феномен інтелектуально-духовний, це сфера мислиннєво-емоційна, яка
матеріалізується в слові.
Логічний аспект цього духовно-ідеального процесу чітко презентує Л.Вітгенштайн.
Тези цього філософа як стрункопов’язані аксіоми складають виразну канву
концепту „світ“. Звернемо увагу на лінійну послідовність викладу цих тверджень.
Відомий логік акцентував, що сучасний світ у логічному просторі є вже не світом
речей, а світом фактів, станів і відношень. У вихідних засадах його міркувань
читаємо: „Світ є все, що є подією; світ є сукупністю фактів, а не речей... Те,
що є подією, фактом, є існуванням речей... Щоб знати предмет, не конче знати
його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні... Ми
творимо собі образи фактів. Образ виявляє ситуацію в логічному просторі –
наявність і відсутність станів речей. Образ є моделлю реальності... Образ
полягає в тому, що його елементи певним способом пов’язуються одні з одними.
Те, що елементи образу певним способом пов’язуються одні з одними, показує, що
так само пов’язуються одні з одними речі. Назвімо цей зв’язок елементів образу
його структурою, а можливості тієї структури – його формою відображення“. А
через низку логічних умовиводів читаємо у Вітґенштайна далі таке: „Логічним
образом фактів є думка... Сукупність правдивих думок є образом світу... У
реченні думку виповідають так, щоб її можна було осягнути чуттям... Речення
артикульоване... Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в
їхньому застосуванні...“ і т.д., і т.п. [35, 24-31].
Лексико-семантичний аналіз поняттєво-термінологічного апарату логіки як науки
про закономірності мислення чіткіше виявляє зв’язки і залежності у сфері
будь-якої науки. Особливо це стосується складної ієрархії пізнавальних процесів
у літературознавстві, яке зараз перебуває на етапі зміни дослідницьких
парадигм. Саме такий аналіз знаходимо у Л.Вітгенштайна. Його тези кидають
світло на довільність вживання метафоричних утворень у традиційних
терміносполуках, на їх іншу смислову наповненість у новітніх наукових
пропозиціях, на багатозначність тих лексем, які зустрічаються у структурі
словесних текстів, зокрема і таких, як „світ“, „факт“, „правда“, „образ“,
„подія“, „простір“, „відображення“, „модель“, „знак“ тощо.
У щойно процитованих висловлюваннях ученого всі ці лексеми вжиті для позначення
„логічного простору“, а нам важливо наголосити про небезпеку підміни двох рядів
реалій: об’єктивної дійсності (світу) і суб’єктивно-духовних феноменів. Навіть
лінійна послідовність їх вживання має принципове як теоретичне, так і практичне
значення: річ, факт, подія, образ, світ творять діалектичні антитези: „Світ є
сукупність фактів, а не речей“ [35, 24], „образ є моделлю реальності“,
„сукупність правдивих думок є образом світу“ [35, 29].
Чітке, на перший погляд, визначення „образу світу“ можемо використати як
керівну засаду для дослідження „образного світу“ в текстах про реальний
„в’язнично-таборовий світ“. Методика використання таких дефініцій ускладнюється
різним розумінням „правдивих думок“ і „образу як моделі реальності“.
Щоденне вживання лексеми „світ“ здається цілком очевидним, бо пов’язане з
інтуїтивним і досвідним прийняттям цілісності навколишнього середовища. І така
практика проникає в літературознавчі роздуми. Наприклад, у статті Г.Костюка
„Образотвор
- Київ+380960830922