РОЗДІЛ 2 "АРЕОПАГІТИКИ" ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ КНЯЖОЇ РУСИ.
2.1. Ареопагітський неоплатонізм і філософська думка в Княжій Руси.
"Ареопагітики" отримали неабиякий авторитет та пошанування у християнському світі. Оскільки твори були добре відомі на Заході, згодом вони з'являються і на Руси. І тут постає проблема ідейно-світоглядного сприйняття Ареопагітського корпусу. У VIII столітті вони були перекладені на вірменську мову, в IX - на латинську, в XI - на грузинську, а в 1371 році, завдяки старанням афонського старця Ісайї, був зроблений слов'янський переклад, котрий вже найближчим часом став відомим на Русі, і був початком багатої рукописної традиції пам'ятника, що збереглася і після XVII століття.
Потрібно нагадати, що древньоруські списки Псевдо-Діонісія, котрі відносяться до слов'янського перекладу 1371 року, супроводжуються детальними богословсько-філософськими коментарями відомого візантійського релігійного мислителя Максима Сповідника, що намагався примирити ортодоксальне богослов'я з ідеями Арістотеля і неоплатоніків [64, c. 68-73]. Доповнення Максима Сповідника стали невід'ємною складовою частиною "Ареопагітиків" і, навіть, у деяких списках були включені у основний текст творів.
Ареопагітські твори одночасно відповідали світоглядним запитам відразу декількох ідейно-релігійних напрямків духовного життя Княжої Руси.
В історії древньоруської філософської думки це текст, котрий можна кваліфікувати як богослов'я. Адже в "Ареопагітиках" сформульована і витлумачена чітко визначена дуалістична концепція буття, але, поряд з цим у текстах присутні також містичні та пантеїстичні мотиви сприйняття дійсності, котрі протирічили полярній онтології. Саме на філософсько-теоретичному рівні тут подані характеристики ідеального і матеріального першоначал, пропонуються трактування фундаментальних законів світобудови: "...Він дарує буття найвищим [духовним] істотам, що називаються у Писанні "Еонами" (див. Еф. 3,9; Кор. 1,26), жодна істота у всесвіті не позбавлена дару буття, оскільки і саме буття - із Надсущого, тобто буття належить Йому, а не Він - буттю, буття в Ньому, а не Він - у бутті, Він має буття, а не буття - Його, тому що існуючи раніше часу, раніше сущого і того, що в сущому, Він є для буття часом, початком і мірою, тобто творчим початком усього сущого, Його продовженням і завершенням" [29, c. 423].
Одним з елементів впливу "Ареопагітиків" на філософську культуру Княжої Руси є гносеологічна проблематика. Питання полягає в тому, що теорія пізнання Діонісія була найбільш прийнятною для філософсько-релігійних концепцій мислителів Княжої Руси.
Псевдо-Діонісію належить оригінальна гносеологія, згідно з котрою методи чуттєвого і раціонального пізнання доповнюються способами містико-символічного досягнення дійсності: "...лише припинивши діяльність нашої свідомості і нашого мислення в цілому ми досягнемо відповідно до статуту (ієрархії) преістотного сяйва, у якому невимовним чином існують усі підстави будь-яких знань і яке ні зрозуміти, ні висловити, і взагалі споглядати будь-яким чином неможливо..." [29, c. 398]. Крім цього в текстах пропонується ідеальна модель суспільного устрою, котра, за Діонісієм є: "...найсвятіша наша Ієрархія утворена на подобу премирних небесних чинів, і нематеріальні чини представлені в різних речових образах і уподібнених зображеннях з тією метою, щоб ми, у міру сил наших, від найсвященнійших зображень сходили до того, що ними позначається, - до простого, що не має ніякого чуттєвого образу" [30, c. 441].
Діонісій також порушує проблему поєднання античної філософії з ідеями неоплатонізму. В корпусі "Ареопагітиків" неоплатонізм поєднаний з викладом ідей античної філософії. Тут ми знаходимо запозичення цілих блоків, котрі відтворюють платонівську схему світобудови, завершену Деміургом: "І саме світотворення усього видимого походить з невидимого Божества, як говорить і Павло, і істинне Слово" [31, c. 263]. На вихідних платонівських засадах побудоване "Послання до Тита-ієрарха", де розробляється тема Софії-Премудрості: "Адже подвійну їжу божественна Премудрість пропонує: одну - тверду, щільну, а іншу - рідку, що виливається, і її подає в чаші промислительної благодаті" [31, c. 267]. Цей образ Софії-Премудрости для культури Руси XI ст. представленій в образі Діви Марії, котра, як вважали давньоруські книжники безпосередньо причетна до Божественного і забезпечує його зв'язок з світом земним. У літургійних книгах її постійно наділяють епітетом "превыше небес".
Існує також багато паралелей з діалогом Платона "Бенкет" в роздумах про красу: "Прекрасним же Благо називається внаслідок того, що воно всепрекрасне і разом з тим надпрекрасне, і у своєму вічному існуванні воно перебуває завжди прекрасним, не будучи то одним, то іншим, прекрасним у порівнянні з одним, і потворним у порівнянні з іншим, але саме по собі вічно перебуває самосущою єдинообразною Красою, в якості понадмірної Краси, будучи джерелом усього прекрасного" [29, c. 408-409].
Тут не можна не відзначити елементів досить критичного відношення автора до деяких Біблійних постулатів. Як наслідок - богословські поняття трактуються переважно символічно. "Ареопагітики" пропонують філософську інтерпретацію Бога, котра заміняє прийняті у християнському віровченні догматичні характеристики головного об'єкту поклоніння. Наприклад, тринітарна проблематика з'являється в контексті інших міркувань і тлумачиться досить своєрідно, адже більша частина творів присвячена природі Божественного, і лише кілька разів зустрічається згадка про Трійцю, однак чіткого догматичного визначення триіпостасності ми тут не знайдемо. Відсутні також сюжети про творення світу, сцени з священної історії, не акцентується увага на місії Христа в світі. Відповідно, з поля зору виходить моральна характеристика дійсності. Замість типового для богословів поєднання горизонтального історичного, земного плану буття з вертикальним, що відображає теоцентризм релігійної свідомості, "Ареопагітики" включають в
- Київ+380960830922