Ви є тут

Поетика нульсуфіксації

Автор: 
Біленко Тетяна Григорівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U004333
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2

СИСТЕМА НУЛЬСУФІКСАЛЬНОГО ТВОРЕННЯ - ОБ'ЄКТ ЛІНГВОПОЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ

2.1. Особливості нульсуфіксальної деривації

Встановлення актуальності словотворення у формуванні поетичної системи належить до необхідних та важливих завдань лінгвопоетики. Однак розв'язання цієї проблеми неможливе без з'ясування засобів деривації окремих її одиниць. У мові поезії дуже поширена лексика, що утворена нульсуфіксальним способом. Вона характеризується специфікою формування структури та словотвірної семантики, що й позначається на виявленні особливостей її функціонування.
Окресленню визначальних рис нульсуфіксації присвячено ряд праць як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві. Тим часом, цей спосіб словотворення інтерпретується по-різному. Зокрема, відомі такі його термінологічні визначення: безафіксний [М.М. Шанський, М.Я. Плющ, І.К. Білодід, О.І. Александрова], безсуфіксний [В.В. Виноградов, Ю.С. Азарх, В.С. Ільїн, Л.Л. Гумецька, В.І. Максимов, А.П. Коваль, І.Г. Матвіяс], нульова афіксація [О.Т. Волох, Р.З. Мурясов, Д. Уорт, В.В. Лопатін, О.О. Земська], флексійний [В.М. Немченко], усічення [Ю.О. Карпенко, Б.Г. Хлєбников], фонетичний [Б.М. Головін], регресивний [В.Т. Коломієць, Ю.К. Редько] тощо. При формуванні дефініції цього способу деривації повинні враховуватися всі аспекти творення похідних слів як у плані вираження, так і в плані змісту. Тому очевидною стає недосконалість багатьох з наведених термінів, оскільки вони не визначають словотвірну структуру похідних у результаті афіксації. У дисертаційній роботі дотримуємося термінології В.В. Лопатіна, О.О. Земської, Л.М. Третевич, і використовуємо визначення вказаного способу як нульова суфіксація. Цей термін, з нашої точки зору, найбільш точно зазначає засіб творення слів з матеріально не вираженим суфіксом та вказує на носія дериваційного значення цих похідних.
Особливості творення, морфемний склад, семантика слів з нульовим суфіксом досить повно аналізуються в працях В.В. Лопатіна, О.О. Земської, Л.М. Третевич, П.І. Білоусенка, Ю.С. Азарх та інших мовознавців. Нульсуфіксацію дослідники розуміють як такий спосіб словотворення, що характеризується значущою відсутністю фонетичного вираження афіксального елемента основи (і часто флексії похідного слова), оскільки саме ці засоби невіддільні одне від одного з точки зору компонентів словотвірного значення, яке вони вносять у похідне слово, являючи собою єдиний морфемний комплекс [див. Лопатин 1978: 89]. Виразником дериваційного і граматичного значення виступає матеріально не виражений суфікс, який в інших випадках передається за допомогою звука чи сполучення звуків. Тому наявність фонетично не оформленого словотворчого афікса виявляється через його протиставлення вираженим елементам того ж ряду чи парадигми [Ахманова 1996: 48; Земська 1973: 38; Лопатін 1966: 76; Циганенко 1978: 14 та інші], напр.: глиб - глибина, глибінь, глибокість; жур, жура - журба, журбота; даль - далечінь, далина, далеч; фирк - фиркання тощо.
Унаслідок різних процесів (фонетичних та морфологічних), що відбувалися в праслов'янський період, у сучасній українській мові простежується ряд закономірностей при творенні нульсуфіксальних дериватів. Основною умовою продукування похідних є трансформація дієслівних і прикметникових основ в іменникові. При цьому твірні основи зазнають усічення, що "зумовлено закономірністю звукової будови дериватів, основа яких може закінчуватися тільки на приголосний" [Третевич 1980: 11]. За таких умов нульова суфіксація розглядалася як усічення, проте воно, на думку деяких мовознавців, виконує у слові лише морфонологічну функцію, а ніяк не словотвірну [див. Горпинич 1998: 116]. Розрізняють усічення повне, коли цілком відкидається суфікс, і часткове, при збереженні фрагмента суфіксальної морфеми. Показовими для досліджуваного способу словотворення стають фонетичні процеси в похідній основі, які більшість лінгвістів вважає допоміжними (не завжди використовуваними) засобами нульсуфіксації [див. Виноградов 1947: 156; Лопатін 1966: 78; Плющ 1977: 283; Третевич 1980: 8]. Найпоширенішими змінами є такі: 1) зворотне чергування [ч] - [к], [ш] - [х], [шч] - [ск], [ж] - [г], [дж] - [д], [шч] - [ст], [ж] - [з], [ш] - [с], напр.: пищати > писк, смажитися > смага, заручитися > зарука, ображати > образа, примушувати > примус, захищати > захист; 2) якісне чергування приголосних [г] - [ж], [т] - [ч], [д] - [ж], [с] - [ш], [к] - [ч], [б] - [бл], [п] - [пл], [в] - [вл], [м] - [мл], напр.: текти > теча, носити > ноша, купувати > купля, ловити > ловля, тягнути, тягти > тяж; 3) пом'якшення кінцевого приголосного основи, напр.: каламутити > каламуть, блакитний > блакить, білий > біль, гатити > гать; 4) чергування голосних [о] - [і], напр.: хотіти > хіть, боліти > біль; [е] - [і] (летіти > літ); [o] - [о] (наймати > найом); [о] - [o], [і] (шепотіти > шепт, шепіт); [о] - [і] (стогнати > стогін); [и] - [о] (дрижати > дрож, опиратися > опора); [а] - [о], (вимагати > вимога); [а] - [і] (одганяти > одгін); 5) комплексне чергування [и] - [і] разом з появою [й], напр.: бити > бій, гнити > гній, лити > лій. Одним із додаткових засобів може також виступати перенесення наголосу, що відбувається внаслідок усічення основи [див. Плющ 1994: 170-171], напр.: наділяти > наділ, смеркати > смерк, спитати > спит.
Нульовий суфікс виявляє активність у деривації віддієслівних іменників. Ці похідні, зберігаючи процесуальне значення, зумовлене їх походженням, позначають абстраговані, узагальнені поняття. Переважна більшість абстрактних іменників з матеріально не вираженим суфіксом вказує на різну тривалість та наслідок дії:
1) одиничність дієвого процесу (різь, дотик, мах, оберт), напр.: Що перекраяла лани Одним могутнім махом (Мисик 70), І слали на смерть загін повз загін Нетерплячим рухом руки (37), Я зберігаю кожен дотик твій (Кор 42);
2) швидкоплинність дії шуму, звуку або звуконаслідування (хруп,