РОЗДІЛ 2
ДИВЕРСИФІКАЦІЯ І УМОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМ МАТЕРІАЛЬНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПЕРСОНАЛУ
2.1. Тенденції і проблеми матеріального стимулювання продуктивності персоналу
Загальновизнаним є те, що гроші - це найочевидніший спосіб винагородження працівників, а особиста матеріальна зацікавленість - найважливіша умова підвищення продуктивності персоналу.
Ф.Герцберг свого часу прийшов до висновку, що для більшості людей оплата праці є лише гігієнічним фактором, який забезпечує відсутність незадоволеності. Однак для нинішніх умов розвитку національної економіки України найбільш дієвим і універсальним стимулом, здатним задовольнити всю ієрархію людських потреб, від нижніх до верхніх її щаблів, є саме заробітна плата.
Для сучасної вітчизняної економіки більш справедливою є концепція "економічної людини" А.Сміта, згідно з якою людина завжди, коли їй буде надаватися така можливість, намагатиметься поліпшити свій економічний стан. Головним мотивом її діяльності є економічний інтерес, прагнення до максимальної економічної вигоди, природне бажання людей поліпшити свій добробут.
В Україні ж склався надто низький рівень заробітної плати. Дві третини населення живе за межею бідності. При зростанні цін знизилась купівельна спроможність середньомісячного заробітку, його недостатньо для забезпечення певного гарантованого рівня життя. Заробітна плата не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили, залишаючись мізерною і в абсолютному вимірі, і за її часткою в доходах населення.
Допоки мінімальна заробітна плата, а тим більше середньодушові доходи більшості населення країни будуть меншими за величину прожиткового мінімуму, матеріальне стимулювання справлятиме пріоритетний вплив на трудову активність людини, зокрема на продуктивність персоналу, порівняно з соціально-психологічним. Водночас, погіршення соціально-психологічних умов праці завжди спричиняє додаткове матеріальне стимулювання.
Головна проблема стимулювання продуктивності полягає у відсутності ефективного перерозподілу виробленого суспільством продукту.
Якщо середню заробітну плату в національній економіці України прийняти за одиницю, то співвідношення між найвищою, середньою і найнижчою заробітною платою у галузях, для яких регулярно публікувався розмір середньомісячної заробітної плати, у 2001 році становило 2,7:1:0,49 проти 1,5:1:0,59 у 1990 і 1,3:1:0,64 у 1985 році. [121,с.84-85; 133,с.202]. При середньому розмірі середньомісячної заробітної плати в національній економіці - 311 грн., найвищим він був у сфері фінансування, кредитування і страхування - 828 грн., найнижчим - у сільському господарстві - 151 грн. [133,с.202]. У промисловості найвища заробітна плата була в газовій, нафтодобувній підгалузях та на атомних станціях і перевищувала середній за галузями показник в 2,1-3,1 рази. В цей же час середня заробітна плата в галузях легкої промисловості, у рибній промисловості, в приладобудуванні була нижчою від середньої у промисловості у 1,6-2,4 рази. Таким чином, у промисловості України максимальний рівень середньомісячної заробітної плати (на атомних електростанціях - 1300 грн.) перевищував мінімальний (в текстильній промисловості - 172 грн.) у 7,6 рази. Якщо аналізувати всі галузі економіки, то розмір середньомісячної заробітної плати на атомних електростанціях перевищив мінімальний (у сільському господарстві) у 8,6 рази [133,с.206-207].
В 2002 році Державним комітетом статистики України припинено публікування даних в розрізі галузей економіки. Аналіз розмірів заробітної плати за видами діяльності в меншій мірі відображає їх диференціацію порівняно з галузевим. Хоча, як і раніше, можна прослідкувати значну різницю в розмірах заробітної плати за окремими видами діяльності. В 2002 році співвідношення між найвищою, середньою і найнижчою заробітною платою становило 2,6:1:0,49. При середньому розмірі середньомісячної заробітної плати в національній економіці - 376 грн., найвищим він залишався у сфері фінансової діяльності - 976 грн., найнижчим - у сільському господарстві - 183 грн. У промисловості найвища заробітна плата була на підприємствах з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки і перевищувала середню за видами промислової діяльності в 1,7 рази. У промисловості максимальний рівень середньомісячної заробітної плати (у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки - 824 грн.) перевищував мінімальний (в текстильній промисловості - 257 грн.) у 3,2 рази. Якщо аналізувати всі види економічної діяльності, то заробітна плата на підприємствах з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки перевищила мінімальну (у сільському господарстві) у 4,5 рази [123,с.457-460].
Раніше оплата праці в галузях визначалася їх місцем у структурі економіки, умовами, рівнем складності та кваліфікації праці. За допомогою вищої оплати здійснювалося стимулювання продуктивності працівників у важливих для розвитку економіки галузях, екологічно небезпечних, зі складними і важкими умовами праці. Однак орієнтація лише на закони ринку призвела до необґрунтованих диспропорцій в оплаті однакової за кількістю і якістю праці, що значно ускладнило механізм стимулювання продуктивності персоналу підприємств України. Зруйнована регламентація в оплаті праці, що унеможливлює контроль за дотриманням прав працівників.
Загалом, за рівнем заробітної плати галузі народного господарства можна розділити на дві групи. В одних галузях (видах діяльності) протягом останніх років заробітна плата порівняно з середньою постійно збільшувалась, в інших - віддалялась від неї, і в 2002 році стала нижчою від середньої у 2,1 рази (і у 1,9 рази за прожитковий мінімум), що свідчить не просто про відхилення ціни на працю від її вартості, а й про деградацію трудового потенціалу в основних галузях економіки. Заробітна плата втратила свою споживчу вартість, свою здатність забезпечувати потреби працюючих навіть на мінімальному рівні.
Коефіцієнт регіональної диференціації у 2002 році становив 1,9. Саме в стіл