Ви є тут

Ландшафтний кадастр Українського Мармарошу

Автор: 
Божук Тетяна Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U004455
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ
ЛАНДШАФТНОГО КАДАСТРУ ГІРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ
2.1. Обгрунтування теоретичних положень
У цьому підрозділі подано обгрунтування окремих теоретичних положень вчення про ландшафт із погляду можливостей їх застосування при розробці методики ведення ландшафтного кадастру, у тому числі і формуванні ЛКІС.
Природні системи (або ландшафти у широкому розумінні) як сукупність певних множин елементів природного походження і їх взаємозв'язків вивчають такі науки як ландшафтознавство (об'єкт - геосистеми), екологія (об'єкт екосистеми), біогеоценологія (об'єкт - біогеоценози).
Ландшафтна екологія (Landscape Ecology) як самостійна наука, що володіє методологією інтеграції галузевих географічних даних, почала формуватися у Європі на початку 20-х років ХХ століття. Свідченням цього є праці Х.К. Коултса і Е. Рюбеля (1911), Л. С. Раменського (30-і рр.). Термін "екологія ландшафту" запропонував німецький вчений К. Троль (1939). З цього часу ідеї ландшафтної екології поширюються і розвиваються у Західній Європі, а також у Північній Америці, Індії та ін. Аналіз такого розвитку, а також інтерпретацію і співвідношення між поняттями "ландшафтознавство", "ландшафтна екологія" і "геоекологія" вже проведено [53].
Ландшафтна екологія - наука про взаємозв'язки між властивостями довкілля у їх просторово-часовій диференціації. Вона частково поєднує в собі ландшафтний і екологічний підхід, однак залишається цілком самостійною наукою із своєю методологією. Особливості ландшафтно-екологічного підходу полягають у розумінні геосистеми як системи поліструктурної, дослідженні їх на рівні не вище регіонального, центрованості на проблемі взаємодії з природними системами тощо.
Теоретичними основами організації ландшафтного кадастру служать наступні принципи ландшафтної екології.
Холістична концепція ландшафту (геосистеми). Її суть становить розуміння геосистеми як генетично-однорідного цілісного просторово-часового утворення, яке сформоване поєднанням геокомпонентів.
Оскільки об'єктами ландшафтного кадастру за А. Ісаченко [41] виступають геосистеми (або ландшафти) різних рівнів, то насамперед розглянемо розуміння "ландшафту", яке є одним із найбільш часто і широко вживаних понять у природничих науках чи культурі загалом, і яке ніколи не мало однозначного тлумачення. Наприклад, у результаті проведеного аналізу інтерпретації цього терміну у географії, виділено [55] три групи:
1. Ландшафт як первинний природний територіальний комплекс (ПТК, природна геосистема). Він не охоплює компонентів, створених людиною, і вивчається природничою географією та біоекологією. Такі погляди поділяються або, принаймні, поділялися не так давно більшістю географів у Східній Європі [32, 39, 98].
2. Ландшафт як тотальний антропогенно-природний територіальний комплекс (АПТК, природно-антропогенна геосистема, природно-господарська територіальна система), який також вивчається природничою географією та біоекологією. Така позиція є більш типовою для центральноєвропейських і північноамериканських дослідників [131, 120]. У Східній Європі цей підхід підтримується у школі Ф. Мількова [73].
3. Ландшафт як об'єкт вивчення суспільної географії та інших соціальних наук. Існують різні тлумачення такого підходу. В історичній географії поняття ландшафту має такий самий обсяг, як і у природничій географії, але вивчається за допомогою суспільної методології [37]. Однак у біхейвіористській географії ландшафт часто розуміється як ментальне відображенням дійсності.
Ми розуміємо геосистему (ландшафт) як поєднання усіх матеріальних (фізико-хімічних і біологічних) властивостей суходолу. У такому випадку геосистеми вивчаються як природничою географією і екологією, так і суспільною географією [55]. Природнича географія і екологія пояснюють фізичні (фізико-хімічні) і біологічні властивості ландшафту, суспільна географія встановлює його економічну та соціальну цінність. Важливим є те, що на відміну від ландшафтознавства, яке розглядає людину із усією її діяльністю як зовнішній чинник перетворення природних систем, у ландшафтній екології проблема взаємодії людини з природними системами посідає центральне місце.
Принцип поліструктурної декомпозиції геосистем випливає із розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної.
Неоднозначність інтерпретації "ландшафту" наклала відбиток і на уявлення про модель його компонентної будови, що в свою чергу має вплив на визначення певного типу відношень формування ландшафтної структури. Наприклад, А. Ісаченко [39] розглядає розуміння геокомпонентної моделі, що випливає із трактування геосистеми як поєднання взаємодіючих матеріальних тіл і їх властивостей, що називаються геокомпонентами. Згідно цієї моделі, наприклад, грунт є геокомпонентом, тому що він може бути описаний, використовуючи підходи педології; рельєф - оскільки є об'єктом геоморфології, клімат - бо існує кліматологія; тваринний світ - завдяки наявності зоогеографії; а от мікроорганізми не розглядаються як геокомпонент, оскільки не існує сформованої галузевої географічної дисципліни про живий мікросвіт [77]. Ці так би мовити "традиційні" геокомпоненти найчастіше застосовуються для визначення просторових і часових структур геосистеми. Наприклад, рельєф є критерієм розмежування морфологічних одиниць і еволюційних станів ландшафту (у школі М. Солнцева).
Інша думка стосовно того, що вважати компонентами геосистеми, випливає із можливості багатоваріантної декомпозиції геосистем на геокомпоненти за М. Гродзинським [32] та твердження Р. Чорлі та Б. Кеннеді [121] про те, що компонентами геосистеми можуть бути не лише матеріальні тіла, але і їх властивості. Таким чином, на підставі цього, будь-який матеріальний географічний об'єкт (природне або антропічне утворення у зоні контакту атмосфери та літосфери, що має географічний просторовий масштаб і описується з точки зору його фізико-хімічних або біологічних властивостей) може розглядатись як компонент геосистеми [55]. У такому випадку, найрізноманітніші компонентні моделі