РОЗДІЛ 2
Сутність фундаментального "повороту" (Kehre) в онтології
і необхідність онтологічної тематизації феномена мови
У центр уваги нашого дослідження філософії Гайдеґґера ми ставимо подію, яку сам він назвав метафорою Kehre, "поворот" (кін. 20-х - поч. 30-х рр.). Це поняття справило настільки серйозний вплив, що ввійшло в історико-філософські аннали в якості характеристики найрізноманітніших парадигмальних зрушень у філософії ХХ століття. Звернемося в його передпоняття. Метафора "поворот", характеризуючи мислення, задає воднораз смисл зміни руху шляхом (методичний) і місцевості (топічний). Відтак, поворот мислення значить наявність у ньому саме шляху, а не інерції певної розумової діяльності завданого зразка. Оскільки у рухові здійснюється поворот, тобто відхід від передпосланого курсу, то попереднє залишається справді позаду, але при цьому без втрати з ним досвідного зв'язку, стрічне ж цього шляху, навпаки, нічим не забезпечене. Нарешті місцевість повороту вказує на те, що мислення не злітає в абстрактні ідеальні моделі, а слідує при речах, у світі, у напрямку до стрічного, передбачаючи певний свій горизонт.
Багата розгалуженість смислу даної події, самоназваної "поворот", пропонує ряд проблем. Залишаючись по сей бік, до неї, ми стоїмо перед скритим для нас. Звідси те, що т.зв. "поворот" (Kehre) в онтології відбувся як щось дійсно обов'язкове, а не просто концептуальне, нам належить іще зробити очевидним, або, кажучи науково, верифікувати, у зв'язку з чим має сенс звертання і до альтернативних його версій у ХХ ст. Слід також мати на увазі, що поворот характеризує не тільки ставлення мислення Гайдеґґера до попередньої філософської традиції, але й разом з тим і еволюцію думки самого Гайдеґґера, яка спершу (до твору "Про сутність істини", 1930) намагалась рухатись у руслі цієї традиції. Отож більш конкретно це значить, що належить загострити до тотожності, з одного боку, протиріччя між кореневим поняттям онтології Гайдеґґера Ereignis, "подія" і поняттям "основа" класичної метафізики, з другого, - протиріччя між Ereignis і поняттям раннього періоду творчості Da, "ось" людської присутності (Dasein). Таке завдання передбачає нарешті вияв того горизонту, в якому і до якого взагалі відбувається рух філософствування Гайдеґґера. Ми вважаємо, що лише ця перспектива спроможна задовільно обґрунтувати актуалізацію для онтології концепта "мова", тобто викрити сутнісний характер співпричетності феномена мови буттю. Остання являє собою дійсне і вирішальне питання.
2.1.Експозиція проблеми: чи "подоланна" метафізика?
Випадковий доксографічний термін стосовно зводу творів Арістотеля про начала та принципи дивовижним чином у подальшому, як відомо, тематизувався і схопив сутність самого явища "першої філософії": мислення того, що за межею природносущого, "мета-фізика" [6, т.1, с.5]. Тепер найпростіше енциклопедичне визначення говорить: "Метафізика - учення про наддосвідні начала і закони буття взагалі або якого-небудь типу буття" [А.Доброхотов: 122, т.2, с.541]. Якщо спробувати узагальнити, то в якості методологічного ходу метафізика є протиставлення сущого: надприродного і природного, надчуттєвого і чуттєвого, ноуменального і феноменального, суб'єктивного і об'єктивного. При цьому важливий і характер залежності розмежованих: ???? - над, перевершення. Себто, "перше суще" представляється так чи інакше визначальним щодо другого, причиняє і цілить7. У цьому зв'язку наведемо основоположний вислів Арістотеля:
"А наука всюду исследует главным образом первое - то, от чего зависит остальное и через что это остальное получает свое название. Следовательно, если первое - сущность, то философ, надо полагать, должен знать начала и причины сущностей" [6, т.1, с.120].
Чи можливо списати дане протиставлення "сутності" і "решти" просто на методологічну фантазію деяких, котра не обходить, скажімо, позитивістів? Однак, останнє значило б, що ми спроможні самодостатньо і довільно мислити ніщо.
Себто, у метафізиці має місце потаємне передбачення якоїсь границі сущого, а тоді переходу в інший порядок, - трансценденція. Її фундаментальне поняття світ, не помітно уживане нами [і позитивістами теж] повсякчас, схоплює нерозрізнено саме ціле сущого. Але ж це ціле, так само як і начало, принципи, основи, завбачливо мислимі нами за сущим, не є чимось природним, чуттєвим, об'єктним. Отож якщо мається мисль, то вона вже потаємно передбачає цілющу границю сущого, хоч така ніяким чином і не дана.
Не-наявний характер протиставленого метафізикою "першого сущого", а разом з тим і схематичність ("симулятивність" - Дельоз, Бодріяр) цього протиставлення спонукає до її т.зв. "подолання". Серед альтернативних можливостей такого у ХХ ст., що перебувають у критичному стосунку до гайдеґґерівського "повороту", можна виокремити щонайменше дві: позитивізм, який хронологічно співіснував з феноменологією, і постмодернізм, що самоусвідомив себе не без залежності від Гайдеґґера [Т.Пейнгл: 126; Г.Заїченко: 61]. Представимо для початку ці альтернативи.
2.1.1.Ідея "демаркації" позитивізму
Один із визнаних класиків позитивізму Р.Карнап, відзначаючи (1930-1931) переваги, які відкриває логічний аналіз мови проти традиційної емпірико-номіналістської позиції, дає "нову і більш гостру відповідь на питання про законність і право метафізики" ось таким чином: "В області метафізики (включаючи всю аксіологію і учення про норми) логічний аналіз мови приводить до негативного висновку, який полягає в тому, що мнимі речення цієї області є повністю безглуздими. Тим самим досягається радикальне подолання метафізики, яке з більш ранніх антиметафізичних позицій було ще неможливим" [69, с.69].
Аргументація Карнапа вибудовується таким чином: "Мова складається зі слів і синтаксису, тобто з початкових слів, які мають значення, і з правил утворення речень; ці правила вказують, яким шляхом зі слів можна утворити речення різного виду. Відповідно маються два види псевдоречень: або стрічається слово, відносно яко
- Київ+380960830922