Розділ 2 "Соціально-гуманітарний розвиток, захист прав і свобод громадян" присвячений державній мовній політиці, в якому, зокрема зазначено: "У сфері державної мовної політики Уряд забезпечить: реалізацію політики розвитку і застосування мов в Україні", утвердження державної мови в усіх сферах суспільного життя; удосконалення системи безперервної мовної освіти згідно з Національною доктриною розвитку освіти; здійснення політики державного протекціонізму щодо україномовних засобів масової інформації, сприяння збільшенню випуску друкованої продукції українською мовою" [187].
На нашу думку, для розв'язання даних проблем слід використати позитивний міжнародний досвід, а також власний досвід державотворення. Адже без утвердження державної мови не може бути утвердження незалежної держави.
1.2. Сучасна мовна ситуація в Україні
Мовна ситуація - це стан розвитку всієї сукупності мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях. Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширеності кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужності мов. Перший - показник демографічної потужності, який визначається за кількістю носіїв певної мови щодо загальної кількості населення території, що досліджується. Другий показник комунікативної потужності мови визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова. За умов конкуренції двох або кількох мов в одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні і нерівноважні. За рівноважної мовної ситуації обидві мови мають однакову сильну комунікативну потужність. Прикладом може бути мовна ситуація Бельгії, де співвідношення французької і нідерландської мов приблизно однакове. Нерівноважана мовна ситуація спостерігається у країнах Західної Африки. Тут місцеві мови переважають за показником демографічної потужності, але поступаються європейським за комунікативною потужністю [134, с. 115].
Як зазначає Н.Мєчковська, комунікативний фактор у долях мов є настільки важливим, що іноді він впливає на демографічну динаміку: молоді покоління етносу, який демографічно переважав у певному поліетнічному соціумі, могли поступово переходити на мову чисельно меншого етносу, однак з більшим набором комунікативних функцій і сфер використання, що з часом змінило й чисельне співвідношення груп населення, які використовують різні мови, на користь комунікативного лідера [147, с. 164]. Нинішню мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами.
Українська мова є третьою за поширеністю неофіційною мовою, якою розмовляють у державах розширеного Європейського Союзу (далі - ЄС). За даними Єврокомісії, українську мову знають майже 2 мільйони жителів країн ЄС. Популярність української мови пояснюється тим, що у багатьох нових членах Євросоюзу проживає українська діаспора - насамперед у країнах Балтії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії. За цими ж даними, серед мов, які не одержали офіційного статусу в ЄС, найбільша кількість осіб у розширеному ЄС - близько 3 мільйонів - розмовляють турецькою. Друге місце посідає російська мова, якою володіють 2 мільйони жителів розширеного ЄС. Носіїв української мови нараховується в ЄС не набагато менше, ніж тих, хто розмовляє російською. Четверте місце у списку популярних неофіційних мов ЄС зайняла сербсько-хорватська мова, якою в ЄС говорить 1 мільйон осіб.
Серед офіційних мов ЄС найбільш вживаною є німецька, якою розмовляють 88 мільйонів його мешканців. Поширеними є також англійська, французька та італійська. Головною мовою міжнародного спілкування в ЄС залишається англійська [230].
Нині, в умовах творчої свободи, почався активний процес формування соціально диференційованої культури на базі української мови, а особливо інтенсивний у західних і центральних регіонах, а також у Києві, хоча цікаві явища у сфері елітарної української культури спостерігаються і в містах Східної України. Однак в умовах жорсткої конкуренції з російською масовою культурою українська, яка перебуває у стадії формування, потребує підтримки з боку своєї держави, що ще раз підтверджує гостру необхідність ефективної мовної політики.
Слід зазначити, що за роки державної незалежності в масовій свідомості русифікованої частини українського населення відбулись певні психологічні зміни у ставленні до української мови. Надання українській мові статусу державної підняло її престиж. Це показало, зокрема соціологічне опитування киян, яке провів центр "Громадська думка" при Науково-дослідному інституті соціально-економічних проблем Києва у 2000 році. Показові щодо цього соціолінгвістичні характеристики російськомовної частини киян, до якої належить більше, ніж половина мешканців міста: 53% учасників опитування повідомили, що вони завжди або переважно спілкуються російською мовою.
Попри це, більш як половина російськомовних киян вважають, що "українська мова є атрибутом державності України" і "вживання її в усіх сферах мовлення столиці не відповідає її статусу державної", а "її престиж має бути вищий, ніж тепер". Ті, хто має протилежну думку, лишилися в меншості, частка їх становить близько 30%. Цікаво, що 70% опитаних із цієї групи киян вважають, що громадяни України обов'язково мають добре володіти українською мовою. Водночас за обов'язковість доброго володіння російською мовою висловилося значно менше російськомовних киян (44%), стільки ж не вбачають доконечної потреби у цьому.
Більш як половина російськомовної частини мешканців столиці визнають державний статус української мови й не підтримують вимог надати такий самий статус російській мові. Так, 36% з них вважають, що "українська мова повинна бути державною, а російська має використовуватися паралельно як розмовна в недержавних установах"; ще 16% є п