РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР ЕВОЛЮЦІЇ ДОГОВІРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
Розуміючи під закономірністю філософську категорію, яка позначає форму прояву певної сутності, тобто закону, як об'єктивного, суттєвого, внутрішнього, необхідного, стійкого, такого, що повторюється, зв'язку явищ дійсності, вважаємо, що розкриття закономірного характеру еволюції договірної концепції походження держави передбачає:
- визначення характеру взаємозв'язку суспільних і особистих інтересів та умов його прояву як закономірності розвитку держави;
- аналіз: а) особливостей взаємозв'язку інтересів суспільства та особистості на різних історичних етапах розвитку держави; б) впливу цих особливостей на суспільно-договірні проекти гармонізації взаємин між особистістю та суспільством.
До розгляду цих питань і переходимо.
2.1. Взаємозв'язок інтересів суспільства та особистості як закономірність розвитку держави
Обов'язковою умовою аналізу характеру взаємозв'язку інтересів суспільства та особистості виступає попереднє роз'яснення таких вихідних питань ланцюжка конкретизації як: людина та суспільство, інтерес, суспільні та особисті інтереси.
Діалектико-матеріалістичне розуміння природи людини та суспільства, характеру їх взаємодії між собою, на нашу думку, можливо звести до таких загальних положень:
По-перше, людина - це абстрактне поняття, за допомогою якого позначається біологічна та соціальна природа людського роду. В іманентних властивостях людського роду криється підґрунтя нерозривної діалектичної єдності людини та суспільства. Здатність людської істоти до діяльності, до праці є родовою рисою, здійснення якої спричинює відтворення людства шляхом "олюднення" речей матеріального світу. Особливою ознакою людської діяльності є певний ступень її цілеспрямованості, усвідомленості, себто людина бажає не просто змінити світ, але досягти внаслідок цього якоїсь кінцевої мети, використовуючи сукупність накопичених знань, вмінь, звичок тощо. Крім того, особливою рисою діяльності людини є її колективний характер, який зумовлює складну систему суспільних відносин, у зв'язку з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних та духовних благ. Наслідком діяльності людського роду, що має означені риси, є суспільство, яке виражає упредметнення продуктів свідомості та упорядковування внутрішньородових відносин;
По-друге, суспільство виступає формою накопичення духовно-практичного досвіду людства, умовою збереження неперервності та наступності у його розвитку. Завдяки цим своїм якостям суспільство у ставленні до конкретно-історичної людини є провідним чинником, що визначає соціокультурне поле індивіда, те середовище, у якому він формується. "Прив'язка" індивіда до суспільного контексту не є категорично однобічною. Навпаки, конкретна, окрема людина, розвиваючись, перетворюється на активного учасника суспільних відносин - особистість, яка привносить до суспільного буття щось якісно нове, те, що є наслідком її власної індивідуальності, неповторності та не може бути зредуковане лише до "мертвого" відбиття об'єктивної дійсності;
І, по-третє, означені обставини визначають наявність водночас і збігу і певної дистанції між суспільством та людиною. З одного боку, суспільство виступає формою існування людини, втіленням її свідомої, колективної діяльності у загальному вигляді, між тим як людина складає субстанціональне підґрунтя суспільства. "Людина завжди лишається сутністю всіх цих соціальних утворень, але ці утворення виступають також і як її дійсна загальність, отже також і як спільне всім людям", - зауважує К. Маркс [116, 248]. З іншого боку - як конкретна, одинична людина не може повною мірою об'єктувати власну суб'єктивність, надати її "усуспільненого" життя, так і суспільство ніколи не спроможне доконечно запрограмувати особистість, елімінувавши прояви людської індивідуальності, не контрольованості, непередбачуваності.
Більш конкретно розкриття взаємозв'язку між конкретно-одиничною людиною та суспільством у діалектико-матеріалістичній філософії здійснюється за допомогою введення поняття "інтерес", з яким, як правило, пов'язується визначення безпосередніх рушійних сил соціальної динаміки.
У трактуванні змісту поняття "інтерес" немає одностайності. В сучасній філософії з цього питання існує, як мінімум, дві протилежні точки зору. Одні автори розуміють під інтересом явище об'єктивного порядку, процес формування якого не збігається з усвідомленням. Як пише В. В. Найдьонова: - "Інтерес взагалі існує незалежно від того, усвідомлений він суб'єктом чи не усвідомлений" [128, 43]. Інші дослідники вважають, що інтерес містить усвідомлення суб'єктом потреб і шляхів їх задоволення, що існують в об'єктивній дійсності [106, 21; 111, 128; 126, 211]. На наш погляд, визначити специфіку, особливості внутрішньої структури інтересу вдається в межах останнього погляду, який більш повно схоплює його діалектичну, подвійну, суб'єкт-об'єктну сутність. Виходячи саме з цієї теоретичної позиції, розглянемо об'єктивну та суб'єктивну складові інтересу докладніше.
Об'єктивна сторона інтересу складається з потреб і конкретно-історичного становища його суб'єкта.
Потреба, загалом, - це поняття, що позначає домагання будь-якого біологічного організму, соціального суб'єкта на щось об'єктивно необхідне для підтримування його життєдіяльності. Вона являє собою суперечливий зв'язок між оточуючим середовищем і суб'єктом, в якому останньому належить активна, вибіркова роль.
Своєрідність потреби соціального суб'єкта полягає у тому, що вона виникає та задовольняється в процесі праці, є невіддільною від її знарядь і форм колективної організації. У цьому сенсі всі людські потреби - соціальні, себто такі, що у знятому вигляді містять загальні ознаки вітальних (біологічних) потреб живих істот. Утім, у вузькому значенні, під соціальними потребами розуміють лише домагання соціальним суб'єктом певних умов суспільного гуртожитку