РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО ОБОРОТУ
УКРАЇНА-РОСІЯ
2.1. Експортний потенціал АПК України та його розвиток
на російському напрямі
Експортний потенціал визначають як обсяг благ, які національна економіка може
виробити та реалізувати за своїми межами або здатність національної економіки
відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.
Згідно новітніх тенденцій в світовій економіці в основі концепції
конкурентоспроможності лежить синтез національних порівняльних і конкурентних
переваг. Порівняльні переваги включають дешеву працю, багаті природні ресурси,
сприятливі географічні, кліматичні, інфраструктурні фактори та інші.
Конкурентні переваги проявляються в науково-технічному потенціалі, нових
технологіях і знаннях, інноваціях на всіх стадіях руху товару. В більшості
порівняльні переваги не відтворюються, мають статичний характер в кожний даний
обмежений період часу. На противагу їм конкурентні переваги динамічні і для них
властива невичерпність, оскільки постійно відбувається ріст інтелектуального та
інноваційного потенціалу на базі науково-технічного прогресу. Якщо країна
володіє одночасно порівняльними і конкурентними перевагами, це теоретично
дозволяє знаходиться на найвищому щаблі конкурентоспроможності. Тому на
сьогоднішній день при визначенні експортного потенціалу АПК країни важливу роль
відіграють саме конкурентні переваги, які базуються на нових організаційних
формах, новітніх технологіях виробництва продовольчої продукції, тобто акцент в
проблемі конкурентоспроможності змістився з порівняльних переваг, пов’язаних, в
першу чергу, з низькими витратами на робочу силу і природними ресурсами на
інноваційні фактори і підвищення кваліфікації трудових ресурсів.
В минулому, серед республік колишнього СРСР Україна володіла найкращим
економічним потенціалом в аграрному секторі (що пов’язано з порівняльними
перевагами, а саме ефективні грунти, водні ресурси, клімат, трудові ресурси).
Так, Україна, у 1988 р. маючи 18% союзного населення, виробила зерна 24,3% від
загального обсягу СРСР, цукру – 31, рослинного масла – 32, молока – 22,7, м’яса
– 22, картоплі – 21, овочів – 24, баштанних – 38, плодів і ягід – 27%.
Частка Російської Федерації в виробництві основних видів продовольства в
колишньому СРСР була близькою до частки республіки в чисельності населення. У
1990 р. при питомій вазі населення 51,3 % Росія виробила 63,5% зерна, 48,5 –
картоплі, 50,5 – м’яса, 51,4 – молока. За виробництвом рослинних масел, цукру,
овочів, плодів і ягід питома вага Росії була суттєво нижчою, відповідно 36,7;
30,4; 38,7 і 26,4%. Тобто, АПК Росії забезпечував переважно
внутрішньореспубліканське споживання. У 1988 р. частка України складала 12%
загальносоюзного вивозу зерна, 81 – цукру, 38 – рослинного масла, 30 – молочних
продуктів в перерахунку на молоко, 35 – м’яса, 5 – овочів, 7 – баштанних, 10 –
плодів і ягід, 2 – винограду і 9% яєць. Основним споживачем вивезених продуктів
була Російська Федерація. В 1991 р. частка України у ввозі продовольства в
Росію із союзних республік склала: за цукром 99%, м’ясопродуктами – 35%,
молокопродуктами 23%, рослинним маслом 38, овочевими консервами – 47% [112,
с.109].
Такий високий показник виробництва продовольства в Україні був також пов’язаний
з особливостями економічної системи СРСР, яка базувалась на сильній
взаємозалежності (в першу чергу з внутрішньосоюзними поставками палива),
галузевому і міжгалузевому розподілі праці, регіональних взаємозв’язках,
виробничо-технічній кооперації між республіками.
З утворенням Співдружності Незалежних Держав почався процес переходу на світові
ціни, які в першу чергу стали орієнтиром для російських підприємств
паливно-енергетичного комплексу. В результаті внутрішні ціни на більшість
промислових товарів (як українських так і російських), перевищили світові, що
стало одним із головних факторів неконкурентоспроможності наших товарів на
світовому ринку за умов жорсткої цінової конкуренції.
Вже у 1991 р. на основі детальних розрахунків з оцінки міжреспубліканського
балансу ввозу-вивозу України в світових цінах за обсягами поставок 1989 р.,
проведених в Інституті економіки НАН України, були отримані не оптимістичні
прогнози подальшого розвитку економіки України. Розрахунки показали, що вихід
економіки України з економічного простору СРСР з переходом на світові ціни
призведе до дефіциту торгового балансу близько 10 млрд. дол. США. Так, скажімо,
за одну т цукру ціною 704 крб. Україна могла отримати 27,6 т нафти, яка
поставлялась за ціною 25,53 крб/т, а при переході на світові ціни – всього 3-4
т при ціні цукру 360-450 дол. США/т і нафти 120 дол. США/т [32, с.6,7].
Для успішного подальшого економічного розвитку Україна мусить перейти до
політики державного стимулювання конкурентоспроможності економіки, не втрачаючи
при цьому свої порівняльні переваги. Так, скажімо, якщо Україна і володіє
дешевими трудовими ресурсами, то за продуктивністю праці значно поступається
промислово розвинутим країнам. Сьогоднішня відстала матеріально-технічна і
технологічна база сільського господарства та харчової промисловості потребує
оновлення і якісних змін, без яких виробництво української продовольчої
продукції залишатиметься неконкурентоспроможним як на зовнішньому, так і на
внутрішньому ринках.
Все це свідчить, що потенційно ефективні виробники втрачають свої ринки збуту
на користь експортерів, які не мають порівняльних переваг, а володіють лише
конкурентними перевагами. Саме тому на світовому ринку продовольства присутні
практично всі західні країни. Крім того, незважаючи на
- Київ+380960830922