Розділ 2
Інструменти нетарифного регулювання у міжнародно-правовому регулюваннІ
зовнішньоторговельної діяльності
2.1. Правова характеристика інструментів нетарифного регулювання
З активізацією міжнародної торгівлі та зростанням інтернаціоналізації
виробництва дедалі більшого значення набуває проблема сумісності механізмів та
практики регулювання зовнішньої торгівлі окремих країн. Розгляд вимог до
сучасної правової бази країн-учасниць СОТ не мав би права на існування без
вивчення результатів діяльності ГАТТ/СОТ, роль якого у формуванні “правил гри”
на світовому ринку важко переоцінити. Аналіз причин, що спонукали створити
ГАТТ/СОТ, показує, що торгові договори та угоди стоять окремо серед засобів
зовнішньоекономічної політики, бо вони використовуються не для конкретного її
здійснення, а для створення нормативної бази зовнішньоекономічних зв’язків між
державами. Історично першими угодами, на яких почали будуватися торговельні
відносини між державами, були двосторонні договори. Але, у зв’язку з
прогресуючою інтеграцією міжнародних економічних зв’язків, а також проблемами,
що вирішуються державами в цій сфері, об’єктивно необхідним став перехід до
багатосторонніх домовленостей, що дають можливість інтернаціоналізувати та
уніфікувати підхід окремих держав до вирішення однаково актуальних для усіх
завдань [131; с. 16]. Саме це і зумовило появу багатосторонніх договорів, що
регулюють питання організації та сам процес міжнародної торгівлі. Найбільшим та
найважливішим міжнародним органом у цій галузі є СОТ з інтегрованими у її
діяльність найважливішими принципами та нормами ГАТТ.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі як нормативний документ займає центральне
місце у регулюванні сучасної системи міжнародних торговельних зв’язків.
Принципи та правила ГАТТ визначають багатосторонні правові умови міжнародної
торгівлі, в цілому і кожної країни-учасниці окремо, дедалі більше впливають на
формування національних торговельно-політичних систем. Національне
законодавство країн-учасниць ГАТТ/СОТ, що є механізмом, який регулює
зовнішньоекономічну діяльність цих країн, побудовано на положеннях відповідних
угод.
Нетарифні заходи є найбільш численною та різноманітною категорією інструментів
торговельної політики у сфері торгівлі товарами. За даними Секретаріату ГАТТ,
загальна кількість таких методів перевищує тисячу. Зазвичай до нетарифних
методів відносять усі інструменти регулювання торгівлі товарами, що не
пов’язані з застосуванням тарифів. Таким чином, склад нетарифних методів дуже
неоднорідний. До них можна віднести як кількісні обмеження, так і технічні
стандарти, санітарні та фітосанітарні заходи, антидемпінгові, компенсаційні та
захисні заходи. Різноманітність цієї категорії інструментів регулювання
виявляється і в тенденціях щодо їх використання. Так, застосування кількісних
обмежень було регламентоване ще в рамках ГАТТ-47, а з набранням чинності
угодами Уругвайського раунду сфера їх “дозволеного” застосування була зведена
до окремих секторів торгівлі. Водночас, застосування технічних бар’єрів та
деяких інших нетарифних бар’єрів постійно розширюється [13; Р. 13].
Слід зазначити, що у світовій практиці торгової політики нетарифні обмеження
поділяють на дві самостійні групи:
Нетарифні обмеження, свідомо створені для регулювання зовнішньої торгівлі
(заборони, квотування, ліцензування та ін.).
Нетарифні обмеження, що виникали у міру необхідності, для проведення технічної
політики, реалізації державних екологічних, оздоровчих, фінансових програм
тощо.
Застосування нетарифних обмежень, що належать до першої групи, спирається на
розвинену законодавчу та адміністративну базу, їх здійснення доручено
відповідним органам виконавчої влади, як правило, центральним. Що ж до другої
групи нетарифних обмежень, то практика законотворчості більшості країн світу
ставить перед собою завдання розробити міжнародні угоди щодо:
правил використання заходів технічної та екологічної політики;
правил та норм охорони здоров’я, сертифікації тощо;
взаємного визнання національних заходів нетарифних обмежень, що виникають у
разі необхідності, для того, щоб мінімізувати їх обмежувальну дію в міжнародній
торгівлі.
Банк даних про нетарифні заходи знаходиться в Секретаріаті ГАТТ/СОТ.
Найпоширеніші сьогодні нетарифні обмеження охоплюють наведені нижче п’ять
категорії, хоча існує і велика кількість інших класифікацій:
Кількісні обмеження та подібні до них адміністративні заходи: імпортні квоти;
експортні обмеження; ліцензування; добровільні обмеження експорту; валютні
обмеження та інші заходи валютного й фінансового контролю; заборони; внутрішні
вимоги про обов’язкове використання національних компонентів при виробництві
готової продукції.
Нетарифні збори, податки, фінансові заходи: попередні імпортні депозити;
ковзаючі податки; додаткові митні збори; антидемпінгові та компенсаційні мита;
прикордонне оподаткування.
Обмежувальна практика державних органів: субсидії та інші дотації експортерам
або імпортозаміщувальним галузям, переважна (для національних підприємств)
система розміщення урядових замовлень; умови транспортування, що дискримінують
іноземні вантажі та підприємства; регіональна політика розвитку, що встановлює
пільги для окремих регіонів (в експорті або імпорті); науково-дослідна та
конструкторська діяльність, що користується пільговим державним фінансуванням;
дискримінаційна політика стосовно іноземних інвестицій, пов’язаних із
зовнішньою торгівлею; дискримінаційна податкова, фінансова, валютна політика;
практика та політика регулювання платіжних балансів і валютних курсів, що
створює переваги для окремих потокі
- Київ+380960830922