РОЗДІЛ 2
МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ
НАЦІОНАЛЬНОГО БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА ФОЛЬКЛОРНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ
На сучасному етапі процес дослідження національної ментальності та архетипів
українського етносу в академічній науці активізовано, адже не розуміння
етнонаціональної душі власного народу приводить до гаяння часу на болючі спроби
копіювання запозичених моделей, котрі не враховують специфічних особливостей
української нації і грунтуються на чужій для українців системі цінностей. На
думку І.Я.Лисого, сучасним українцям властиві чотири ситемотворчі ознаки:
зосередженість на фактах і проблемах особистісно-індивідуального світу
(інтроверсивність у сприйнятті довколишнього середовища);
любов до природи, сентименталізм, ліричність, естетизм життя
(кордоцентричність);
прагнення до відчуття особистої свободи без належного потягу до державної
зорганізованості; брак ясних суспільно-політичних цілей, дисципліни та
організованості (родинно-господарський індивідуалізм);
домінантність емоційного, почуттєвого над волею та інтелектом, перевага
морального буття та цінностей над раціональним та прагматичним [186].
Сприймаючи таку характеристику як своєрідний орієнтир для подальших досліджень,
цікаво дослідити етнічно-моральні характеристики очима самих українців,
використовуючи для цього філософсько-етичний аналіз українського поетичного
фольклору. При цьому ми будемо керуватись ціннісним підходом, адже звертання до
етичних домінант народної моральної культури завжди містить у собі ціннісний
підхід.
Принципово важливі підходи до вирішення питання про сутність моральної культури
склалися в роботах М.Шелера [333] і М.Гартмана, в яких аналізується світ
цінностей людини. Обгрунтування об’єктивного світу цінностей і його ієрархії в
аксіології Шелера і “постулаторному атеїзмі” Гартмана створює можливіть
поєднання понять як класичної, так і некласичної філософії, що є важливим для
аксіологічного напрямку етичних досліджень. В сучасній зарубіжній антропології
ціннісний підхід до вивчення традиційної культури пов’язується з іменами
К.Клакхона, Ф.Клакхон і Ф.Стродбека [149, 379, 380]. Саме уявлення про людину
(про себе в природі, про себе в суспільстві) в фонді народного світогляду,
містить у собі значний морально-етичний струмінь і найбільшою мірою відповідає
терміну “етос”, “система цінностей”. Народи світу набули здатність
виокремлювати в оточуючому середовищі явища, які відповідали б їх потребам и до
яких вони ставляться особливо: цінують їх, орієнтуються на них у своїй
життєдіяльності. “Цінності орієнтації існують навіть тоді, коли вони не
усвідомлюються, а якщо і усвідомлюються, то не завжди оформлюються у
повсякденній свідомості адекватно у відповідних категоріях” [14, c.88].
Окрім зазначеного, в дисертації використаний також історико-соціологічний
підхід, що надало можливість окреслити коло і характер досліджуваних проблем.
До останніх відносяться: природа народної моралі, її структура, онтологічні та
історико-соціологічні умови існування моралі та її структурних змін, а також
основні морально-етичні поняття – добро і зло, моральна автономія,
відповідальність, моральний авторитет та ін. Соціальний підхід до моралі
(класова мораль - народна й верхівкова) представлений нормами, пов’язаними з
різними видами соціально-економічної діяльності, взаємодопомогою, ступенем
спорідненості, шлюбно-сімейними звичаями.
2.1. Моральні цінності української народної віри
Серед великого масиву поетичного фольклорного матеріалу насамперед нам можуть
сказати про християнські моральні цінності українців, їх народну віру твори
таких забутих у наш час жанрів українського фольклору, як духовні вірші та
псальми. Духовні вірші, пов’язані з апокрифічною літературою про життя святих
та псальми на біблійні теми за списками репертуарів українських кобзарів і
лірників, що дійшли до нас з ХІХ – поч. ХХ ст. [1 В дослідженні репрезентовані
духовні вірші з праць: Гнатюк В. Угроруські духовні вірші. - Львів, 1902;
Демуцький П. Ліра і її мотиви. - К., 1903; Труды этнографическо-статистической
экспедиции в Западно-Русский край: Материалы и исследования, собранные
П.Чубинским. – СПб., 1872. – Т.І (Вып.1); Народные песни Галицкой и Угорской
Руси, собранные Я.Головацким. – М., 1878. – Т.ІІ; Колесса Ф. Українська усна
словесність. – Львів, 1938.], становлять половину, а в окремих випадках і
більшу частину творів, які виконували народні співці [285]. Обидві тематичні
групи виступають переважно під однією назвою – псальми. Варто нагадати, що й
думи називали колись козацькими псальмами, під назвою воєнних псальмів вони
значаться ще в ХVІІ ст. [383, c.79].
Що треба розуміти під визначенням “народні духовні вірші”, релігійність яких
народних прошарків відображає цей жанр українського фольклору? Дослідження
[121, 291] показали, що в основі духовних віршів завжди лежали книжні повісті
більш-менш церковного походження. Майже завжди їх джерела знаходяться в Біблії
(точніше, в церковних читаннях на тексти Біблії), в житіях святих або в різних
апокрифах. Відтак, первісними авторами віршів могли бути щонайменше люди
книжні, якщо не начитані, то знайомі з церковною писемністю. Однак свобода їх
поводження з церковними текстами та численні перекручення ними джерел ставлять
їх під межею книжності, нижче середнього рівня давньої української
інтелігенції.
Невизначеності, яка панує в питанні переважання народної або книжньої форми
духовних віршів, відповідає ще більша невизначеність в питанні про їх давність.
Більшість вчених припускає наявність духовного вірша у відомій нам чи близькій
формі в XV-XVI ст. [197]. Більшість їх записів віднос
- Київ+380960830922