Оподаткування доданої вартості в Україні

РОЗДІЛ 2
Становлення ПДВ в Україні
2.1. Становлення механізму ПДВ в Україні та аналіз його регулюючої дії
Реформування системи оподаткування в Україні з метою її адаптації до ринкових
умов господарювання почалось із запровадження податку на додану вартість.
Однак, досі не вдалось сформувати оптимальний механізм цього податку, який би
при високій фіскальній ефективності забезпечив позитивний регулюючий вплив на
економічні процеси, а саме: стимулював економічний розвиток, сприяв більш
справедливому розподілу податкового тягаря серед виробників та споживачів. Він
може використовуватись як фінансовий регулятор рівня зарплати, рентабельності,
цін, встановлення пропорції між ними [44; с.39], сприяти формуванню
раціональної структури витрат виробництва, покращанню якості продукції,
прискорювати витіснення з ринку слабких виробників, ліквідувати зайві
господарські ланки, відносно точно визначити реальну вартість товару. Регулююча
дія ПДВ досягається за рахунок маніпулювання елементами податкового механізму,
тобто законодавчого регулювання умов оподаткування, яке повинне мати
довгостроковий позитивний вплив на економічні процеси. Аналіз становлення
механізму ПДВ в Україні дозволяє визначити, чи проводились цілеспрямовані
заходи з метою використання регулюючої властивості ПДВ.
Українське законодавство про ПДВ характеризується частими змінами, порядок
нарахування та сплати ПДВ перебувають у постійному русі [52; с.120]. На
сьогоднішній день формування механізму оподаткування доданої вартості ще не
завершене.
Після прийняття першого Закону України “Про податок на добавлену вартість” від
20.12.1991 р. було видано чотири законодавчі акти, якими вносились до нього
зміни та доповнення. Зобов’язання платників по ПДВ, за зразком порядку,
прийнятого в ЄС, визначались шляхом віднімання з сум податку, отриманих від
покупців, сум податку, сплачених продавцям. Однак не дозволялось зменшувати
податкові зобов’язання на суми ПДВ, сплачені по основним засобам і
нематеріальним активам, що не сприяло залученню інвестицій і економічному
зростанню, потрібен був перехід до споживчої форми ПДВ.
В 1993 році вступив у силу новий законодавчий акт, що визначав правила
справляння податку – Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на
добавлену вартість” №14-92 від 26.12.1992 р. До якого зміни і доповнення
вносилися 13 разів.
Об’єктом оподаткування вважались обороти по реалізації і передачі на території
України товарів (робіт, послуг), в тому числі: по їх реалізації з частковою
оплатою, передачі без оплати внутри підприємства для потреб власного
споживання, витрати на яке не відносяться на витрати виробництва (обігу), для
своїх працівників; обороти по передачі товарів (робіт, послуг) без оплати їх
вартості в обмін на інші товари, роботи, послуги (бартерні угоди); по передачі
безплатно або з частковою оплатою іншим підприємствам чи громадянам. Існувало
два методи обчислення суми ПДВ, і, відповідно, дві форми декларації з ПДВ. На
виробничих підприємствах податок включався до ціни за ставкою 20% до
оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ. Підприємства, що здійснюють
торговельно-посередницьку діяльність, визначали оподатковуваний оборот як
різницю між цінами реалізації і цінами, за якими вони провадять розрахунки з
поста­чальниками, включаючи ПДВ. Ставка податку у цьому випадку 16,67% від
бази, що включає ПДВ. Однак, результат її застосування виявляється таким же, як
у випадку застосування ставки 20% до бази, яка не включає ПДВ. В Україні
кредитний метод до 1997 року застосовувався лише для підприємств, які займались
виробничою діяльністю. Не зважаючи на різницю в обрахуванні ПДВ по виробничій і
торгівельній діяльності повторного рахунку не було. Однак, виникали ускладнення
при веденні обліку. Суми ПДВ по придбаних і введених в експлуатацію основних
фондах, взятих на облік нематеріальних активах, що використовувались одночасно
для здійснення різних видів діяльності слід було розподіляти по цим видам,
виходячи з їх частки в загальному обсязі реалізації.
Платниками ПДВ вважались: суб’єкти підприємницької діяльності, що знаходяться
на території України; міжнародні об’єднання, іноземні юридичні особи і
громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку
діяльність на території України; фізичні і юридичні особи, які імпортують
товари для власних і виробничих потреб, для подальшої реалізації. Поріг
оподаткування був встановлений на рівні 100 мінімальних заробітних плат за рік.
Це дозволило звільнити податкові органи від роботи з дрібними клієнтами і
зосередити їх увагу на перевірці великих платників. З 1993 року з нормативних
актів зникає громіздке визначення платника, яке включало перелік видів
юридичних осіб, які є платниками ПДВ: підприємства і організації, що мають
статус юридичних осіб; повні товариства; індивідуальні приватні підприємства,
філії та ін. [80; с.312].
Зазнав багато змін механізм застосування ПДВ стосовно зовнішньоекономічних
операцій. Так, якщо в початковій редакції Декрету про ПДВ звільнявся від ПДВ
експорт з розрахунками в іноземній валюті, то з 18.05.93 р. пільга надавалась
тільки для експорту у ВКВ, крім валют країн СНД. Це мало негативний вплив на
відносини вітчизняних підприємств з зарубіжними партнерами. Тому пізніше
повернулись до початкового формулювання пільги.
До 1994 р. податкова політика була орієнтована переважно на оподаткування
експортних операцій і звільнення імпорту. На продукцію національних виробників
була встановлена ставка ПДВ 28%, тоді як Декретом Кабінету Міністрів “Про
Єдиний митний тариф України” від 11