Ви є тут

Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність Володимира Щербини (1850-1936)

Автор: 
Тороповська Тетяна Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
3405U000244
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ТВОРЧА ПРАЦЯ У 1850-1920 РОКАХ
2.1. Родовід В.Щербини в контексті української історії
Витоки зацікавлення В. Щербиною історією слід шукати в його родоводі. Володимир
Іванович Щербина успадкував від предків значну духовну спадщину і національну
традицію. Народився він 16 травня (за старим стилем 3 травня) 1850 року у Києві
в православній родині [45 Глушко С. П’ядесятиріччя науково-педагогічної і
громадської діяльності В.І. Щербини // Щербина В.І. Нові студії з історії
Київа. – К., 1926. – С. ІХ.]. Його батько – Іван Трохимович Щербина (1814 – ?)
мав лікарську практику в Університеті cв. Володимира і завів широкі знайомства
серед представників наукової, освітньої і культурної громадськості України.
Боярсько-шляхетський рід Щербин відомий на Київщині ще з ХVI ст., коли родина
була власником с. Хотиничи [46 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до
середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С. 149, 261.].
Ім’я батька Володимира стало відомим, коли той у 1840-х рр. брав участь у
боротьбі з холерою у “стольному граді” на Дніпрі. Іван Щербина був серед тих,
хто віднайшов напівзакинуте лютеранське “холерне кладовище” на Бібіковському
бульварі у Києві. Історик київських некрополів Л. Проценко за цей вчинок
назвала його “правдивим знатоком міста” [47 Проценко Л.А. Історія київського
некрополя. – К., 1995. – С. 225.]. Батько мав значний вплив на формування
світогляду сина, його наукових зацікавлень. На жаль, наші знання про рід Щербин
по батьківській лінії на цьому вичерпуються, бо в джерелах майже не фіксується
його подальший життєвий шлях.
Значно більше збереглося даних про родове коліно матері історика. Його мати
була дочкою знаного українського письменника 1830-40-х рр. Євстафія (Остапа)
Петровича Рудиковського (1784-1851). Рудиковські – це польсько-український рід
переселенців з Хорватії (область Іллірії), які опинилися у Речі Посполитій в
середині ХVIII ст. Як вважав Володимир Щербина, саме у Польщі відбулося
розділення роду на дві сім’ї – польську і українську [48 Щербина В. Из
семейного архива. Записки Андрея Петровича Рудыковского (1796-1874) // Киевская
Старина. – 1892. - № 4. – С. 2.]. Рудиковські–поляки збагатіли та окатоличилися
й досягли певного суспільного становища, обійняли видні посади. Один з їхніх
нащадків, за переказами, навіть удостоївся чину “архієпископа Варшавського за
останнього польського короля” [49 Там само.]. Щоправда, сам дослідник цікавився
цим питанням свого родоводу, але не знайшов переконливих доказів. Як би там не
було, а польські Рудиковські такі дещо дали Речі Посполитій.
Інші Рудиковські, збіднілі й православні, попрямували в Україну робити духовну
кар’єру. Родоначальником українських Рудиковських слід вважати Петра
Рудиковського, келійника отця Павла Конюскевича (Павла Тобольського, відомого
проповідника, церковного діяча, митрополита Сибірського і Тобольського), який
священнодіяв у Києво-Печерській лаврі у 1768-70 рр.
Петро Рудиковський мав незалежницький характер і коли Київ у 1770-х рр. охопила
чума, знехтував забороною лаврського начальства і поїхав до сім’ї. Згодом він
влаштувався парохом у с. Вільшанка Васильківського повіту Київської губернії.
Життя сільського священика мало відрізнялося від побуту селян. Сім’ю
переслідували нестатки, що і тутешніх вільшанців, але Петро Рудиковський і його
дружина Ксенія, не зважаючи на злидні, дали освіту всім своїм дітям – двом
синам Євстафію і Андрію та трьом дочкам – Алексіаді, Євгенії і Мар’яні [50 Див.
Письма о. Петра Рудыковского к сыну / Публ. В. Щербины // Там само. – С. 20.].
Невдовзі Щербинів прадід Петро Рудиковський застудився і помер.
Стопами батька пішов старший син Євстафій Рудиковський – дід Володимира
Щербини. Це була колоритна фігура на тлі культурного життя України першої
половини ХІХ ст. Знаний в свій час український письменник, казкар і байкар, він
дуже вдало вписався в романтичний період національної літератури. Його
поетичною спадщиною наприкінці ХІХ ст. опікувався Володимир Щербина, зробивши
чимало для популяризації ім’я свого діда, надрукувавши в часопису “Киевская
Старина” за 1892 р. підбірку його віршів [51 Див.: Из семейного архива. ІІ.
Стихотворения Евстафия Петровича Рудыковского (1784-1851) // Киевская Старина.
– 1892. - № 7. – С. 55-84.].
А й справді, Євстафій Рудиковський був вартий того. Народився він в с.
Вільшанка Київської губернії 21 вересня за ст. стилем 1784 року [52 Див.
Білокінь С.І. Рудиковський Євстафій Петрович // Українська радянська
енциклопедія. – Т.9. – К., 1983. – С. 506.]. Щоправда, його шлях до вершин був
не легким. Він постійно долав бідність. Мати по смерті свого чоловіка
звернулася до київського митрополита Серапіона, і Євстафія зарахували на
казенний кошт в київську бурсу [53 Из семейного архива // Киевская Старина. –
1892. – № 4. – С. 7.]. Євстафій Рудиковський отримав ґрунтовну освіту. У
1806-10 рр. навчався спочатку у Київській духовній академії, а пізніше у
Медико-хірургічній академії у Петербурзі. Київський період своєї катехизації
він згадував як найкращий. Саме тут Щербинів предок духовно зростав, набирався
розуму. Захопився вивченням давніх мов, почав писати перші літературні твори
(так звані хрестовидні епіграми). Взагалі, це був світлий час Київської
духовної академії в ректорство відомого церковного подвижника Іринея
Фальковського. Не дивно, що молодий Євстафій проникся в академії глибоким
релігійним почуттям, яке зберіг на все життя.
Але не пішов далі духовними стежками Щербинів рід. Після закінчення
Медико-хірургічної академії він зробив лікарську кар’єру, служив штаб-лікарем в
Томському піхотному