РОЗДІЛ 2
Методи Дослідження і лікування
2.1. Методи дослідження
Відповідно до мети і задач дослідження нами було обстежено 149 хворих на ХК у
віці від 22 до 63 років, які знаходилися на санаторно-курортному лікуванні у
відділенні гастроентерології Українського НДІ медичної реабілітації і
курортології на базі Одеського санаторію ім. Горького.
У дослідженні використовувалися (у динаміці) клінічний метод, при якому
оцінювався ступінь виразності больового, диспепсичного і астеновегетативного
синдромів на основі вивчення суб'єктивних і об'єктивних ознак захворювання і
параклінічни методи (загальноклінічний і біохімічний аналізи крові,
імунологічне дослідження крові, копрологічне і бактеріологічне дослідження
калу, колоноскопія або ректороманоскопія, морфологічне дослідження СО товстої
кишки, комп'ютерна рН-метрія, за свідченнями - ультразвукове і ендоскопічні
дослідження органів травлення).
Діагноз ХК встановлювався і підтверджувався згідно класифікації МКХ-10 (у
Міжнародній статистичній класифікації хвороб і проблем, пов’язаних із
здоровўям, C перегляду (1998) хронічний коліт виділений у рубриці К 52.9) на
підставі вивчення клінічного перебігу захворювання, даних об'єктивного
обстеження (колоноскопія або ректороманоскопія) і підтверджувався матеріалами
колонобіопсії.
Динаміка клінічного перебігу захворювання оцінювалася на підставі ступеня
виразності больового, диспепсичного, астеновегетативного синдромів,
суб'єктивних і об'єктивних ознак ХК.
Функціональний стан печінки оцінювали на підставі вивчення найбільш
інформативних показників біохімічних проб печінки.
Пігментну функцію печінки вивчали шляхом визначення некон'югованого і
кон'югованого білірубіну сироватки крові методом L.Jendrassik, K.Cleghorn
(1937). Ферментоутворююча функція печінки досліджувалася шляхом визначення
активності основних ферментів. З індикаторних ферментів визначали
аланінамінотрансферазу (АлАТ) і аспартатамінотрансферазу (АсАТ) по методу
Reitman, Francel (1946). Тимолову пробу досліджували по Huerga, Popper (1949).
Нормальними вважали наступні величини біохімічних показників функціонального
стану печінки, визначені в сироватці крові у 20 здорових осіб: білірубін
загальний – 1,7-20,5 мкмоль/л, білірубін прямої – 1/3 від загального,
активність АлАТ – 0,1-0,68 ммоль/(год.л.), активність АсАТ – 0,1-0,45
ммоль/(год.л.), показник тімолового помутніння – 0-4 од.(S-H).
Досліджувалися імунологічні показники: фагоцитарна активність нейтрофілів,
фагоцитарний індекс, НСТ-тест спонтанний і стимулюючий, зміст циркулюючих
імунних комплексів (Deglon M., Tawer M., Kize T., 1977), а також рівень
аутоантитіл до тканини підшлункової залози, печінки, шлунку і дванадцятипалої
кишки в реакції тривалого скріплення комплементу на холоді [182]. Як антигени
використовували водно-сольові екстракти трупної тканини людини, загиблої від
випадкової травми (0) 1 групи крові. Всі дослідження виробляли натщесерце.
Кислотоутворююча функція шлунку оцінювалася за допомогою сучасної оригінальної
експрес-методики комп'ютерної внутрішньошлункової рН-метрії, запропонованої і
розробленої В.Н. Чернобровим (1998), що дозволяє проводити рН-метрію
стравоходу, шлунку і дванадцятипалої кишки. Реєстрація внутрішньошлункової рН
здійснювалася по каналу шлунку («по глибині») через кожен 1см від кардіального
до пілоричного відділів методом інтрагастральної рН-метрії ацидогастрографом
АГ-1Д-01 (комп'ютерною системою для моніторювання внутрішньопорожнинного рН з
подальшою комп'ютерною обробкою інформації).
Внутрішньошлункова рН-метрія проводилася вранці (з 800 до 900) натщесерце.
Точність установки зонда визначалася за показниками рН. Рівень інтрагастральної
рН визначали в базальних умовах. Комп'ютерне відображення результатів базальної
топографічної рН-метрії оцінювали за наступною шкалою, де використані
функціональні інтервали рН (Ф1 рН) від 0 до 5 (у напрямі зростання
внутрішньошлункової ацидності шлунку):
рН 7,0 – 7,5 (Ф1 рН0 – анацидність);
рН 3,6 – 6,9 (Ф1 рН1 – гипоацидність виражена);
рН 2,3 – 3,5 (Ф1 рН2 – гипоацидність помірна);
рН 1,6 – 2,2 (Ф1 рН3 – нормацидність);
рН 1,3 – 1,5 (Ф1 рН4 – гиперацидність помірна);
рН 0,9 – 1,2 (Ф1 рН5 – гиперацидність виражена).
Ендоскопічне дослідження товстого кишечника виконували за допомогою колоноскопу
марки Olympus CF-10L (Японія) або ректороманоскопії, яка проводилася при
використовуванні ректоскопу (РЕ-ВС-З-1 М632 з волоконним світловодом, Росія).
Візуально вивчалася СО товстої кишки, присутність слизу, рухова активність
кишки, стан ілеоцекального клапану [71, 86, 87]. Для об’єктивізації
ендоскопічної оцінки тонусу стінки товстої кишки використовували запропоновані
Стрекаловськім В.П. і співавт. (1980) кількісні критерії наступних показників:
діаметру просвіту товстої кишки, висоти і ширини складок відстані між
складками, часу розпрямлення просвіту кишки [71, 86]. Запалення слизистої
оболонки оцінювали візуально по змінах її кольору, поверхні, судинного малюнка,
накладень слизу (дифузна або осередкова гіперемія, підслизисті петехіальні
геморагії і ерозії, покриті фибріннимі плівками, слиз, домішки крові,
пігментація СО) [86, 87].
У зв'язку з тим, що остаточний діагноз хронічного коліту може бути поставлений
тільки після морфологічного вивчення біопсийного матеріалу СО товстої кишки
[16], проводився забір біоптатів з трьох-чотирьох ділянок, візуально
визначуваних ендоскопістом як найактивніше залучених в патологічний процес.
Найчастіше це були ділянки нижньої третини сигмовідної кишки, селезінкового і
печінкового кутів ободової ки