РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ БАЗИ ТА СТАНОВИЩЕ
ДРУКАРІВ І ВИДАВЦІВ КИЄВА
Друкарська справа в Києві у 60 – 70-х роках ХІХ ст.
На початку 60-х років у Києві, як і по всій Росії, відчувалося надзвичайне
громадське піднесення, викликане селянською та іншими реформами – місцевого
самоврядування, юридичною, військовою, вищої освіти. Київ, населення якого на
цей час складало близько 70 тис. мешканців, [43, с. 195] був найзначнішим
економічним, політичним і національним центром Південно-Західного краю. Окрім
того, Київ був університетським містом, тобто тут зосереджувалися значні
наукові та педагогічні сили. В цей час пожвавлюється громадське життя. У місті
засновуються безплатні народні школи, відкриваються книгарні, кімнати для
читання книг і газет, відбуваються концерти, оперні вистави, влаштовуються
публічні лекції. Так, з весни 1862 р. безкоштовні публічні загальноосвітні
лекції, що проводилися переважно викладачами університету, регулярно збирали
постійну, досить значну, кількість киян [44].
У першій половині ХІХ ст. книжкова торгівля в Росії ще не мала обладнаної
мережі книгарень. Торгівля книжками здійснювалася переважно офенями – дрібними
приватними торговцями, які купували на власний ризик або брали у борг у
видавців, як правило, лубочну літературу, і з берестяними коробами на плечах, в
яких містилися також ікони, дрібна галантерея тощо, торгували по містах і
селах. Досить широке розповсюдження лубочної літератури пояснювалися передусім
неосвіченістю населення, яке сприймало картинки з підписами краще, ніж
друкований текст. Такі літографовані чорно-білі зображення, яскраво
розмальовані від руки, були присвячені епізодам російської історії (наприклад,
похорон Кота-Котофеїча – натяк на похорон Петра I), нововведенням (будівництво
в країні залізниць, пароплавів), воєнним подіям, легендам історично-релігійного
змісту, казковим героям тощо. З часом лубочна література ускладнюється,
поширення набувають так звані перекази відомих літературних творів, з’являються
й оригінальні твори.
За спогадами відомого московського видавця І. Д. Ситіна, лубочна література
доставлялася до споживачів досить своєчасно і за мізерну платню. Така торгівля
була поширена і в Україні [45, с. 44]. Офені були бажаними гостями на численних
ярмарках, у тому числі й на Контрактах у Києві.
В умовах економічного зростання, книга дедалі ставала все більш ходовим,
вигідним товаром, і Київ приваблював комерсантів. Поступово в книжковій
торгівлі з’являються нові тенденції. Спочатку “склади” книжок нерідко
розташовувалися безпосередньо на квартирах. У квітні 1861 р. у газеті “Киевский
телеграф” повідомлялося, що у Києві в будинку Тарновського на Старожитомирській
вулиці продається “Сборник литературных статей, выданных ред. “Киевского
телеграфа” [46]. Втім, потроху в місті розвивалися і книгарні. Ще 1841 р. у
Києві була заснована книгарня іноземних книг Й. Й Завадського, у 50-х роках
працює книгарня С. І. Літова, пізніше починають свою діяльність книготоргові
підприємства Л. Ідзиковського, “Південно-російська книгарня” тощо.
1865 р. у місті налічувалося 10 так званих книжкових установ – книгарень і
читалень: Літова, Барщевського, Завадського, Федорова, Добржанського, Кіммеля,
Івлева, Прушевського, Валицького та Ідзиковського [47]. У “кабінетах” для
читання Завадського, Кіммеля та Ідзиковського були в обігу й іноземні видання.
Потреба в книзі в цей час зростає з кожним роком. 1864 р. організовується
комісія для створення в Києві публічної бібліотеки, до якої залучаються власник
книжкового “кабінету” Барщевський, журналіст Шульгін, професор, ректор
університету Бунге, інспектор другої гімназії Слєпушкін і чиновник з особливих
доручень при генерал-губернаторі Кільчевський. Роботи проводилися надзвичайно
інтенсивно й урочисте відкриття бібліотеки відбулося 19 лютого 1866 р. [48].
Швидко розвивалася в Києві й видавнича справа. І хоч організація поліграфічного
виробництва вимагала значних витрат на оплату приміщення, закордонне
обладнання, папір, шрифт, фарбу, оплату праці кваліфікованих
робітників-друкарів тощо, реальна потреба в книзі, що оберталася вагомим
прибутком, приклади швидкого збагачення стимулювали справу. Так, 1858 р.
вартість книжок, вироблених друкарнею Києво-Печерської лаври, склала близько 75
тис. крб. сріблом, а на початку 60-х років вона вже перевищувала 100 тис. крб.
на рік [49]. Якщо досі книги продавалися та купувалися в Києві десятками тисяч,
то на початку 70-х років – сотнями тисяч примірників [50]. Майбутні власники
друкарень, книготорговці та видавці розпочинали кар’єру, як правило, хлопчиками
в книгарнях і друкарнях, набуваючи з роками досвіду у світі підприємництва.
Саме так починали свою діяльність провідні київські видавці С. В. Кульженко, Ф.
О. Йогансон, В. І. Давиденко, М. Я. Оглоблін та інші, всі ті, хто фактично до
початку ХХ ст. визначали у місті шляхи й напрями розвитку книжкової справи.
Відзначимо, що розвитку в Києві друкарських підприємств присвячено окрему
статтю пошукача [51].
1865 р. у Києві діяло шість друкарень, з яких три були приватними (А.
Гаммершмідта, І. та А. Давиденків, М. М. Сементовського). Їхня потужність була
незначною і лише фірма Давиденків була здатна конкурувати з державними та
громадськими підприємствами – друкарнями Києво-Печерської лаври, університету
св. Володимира та губернської управи. Зробити висновок, що справи у Давиденків
йшли непогано, дозволяє рекламне оголошення, вміщене в травні 1862 р.:
“Друкарня І. та А. Давиденків у зв’язку з розвитком… дій, зустрівши
необхідність у більш просторому приміщенні, близько 1 серпня цього року
- Київ+380960830922