Ви є тут

Поетика символічного образу у творчості Василя Стуса.

Автор: 
Віват Ганна Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U000468
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СИМВОЛІЧНИЙ ОБРАЗ І МОТИВ У ПОЕЗІЇ В. СТУСА
Символіка образу “віддзеркалює культурно-історичну реальність, а також “вічні”
проблеми людини (добра і зла, життя і смерті, свободи і необхідності тощо) з
позицій естетичного ідеалу митця [121, с. 232]”. За певних умов кожен елемент
художньої системи може бути символом, в тому числі заголовок і навіть
літературний герой, персонаж. Однак це може статися лише при наявності цілого
ряду ознак (причому вже наявність однієї з них може бути самодостатньою): 1)
сконцентруваня (згущення) самого художнього узагальнення; 2) свідомої установки
автора на виявлення символічного змісту зображуваного; 3) контексту твору, коли
незалежно від намірів автора “розкривається” символічний зміст того чи іншого
елементу художньої образності, при розгляді його в цілісності творчої системи
митця; 4) літературного контексту епохи й культури. Нерідко при цьому про
символічне значення конкретного елементу сигналізує акцентоване його
використання, що дозволяє говорити про нього як про мотив чи лейтмотив… [64, с.
379].
Творчість В. Стуса у цьому плані є прикметною. Майже у кожній назві Стусових
поетичних збірок закладено символічні образи (“Зимові дерева”, “Круговерть”,
“Свіча в свічаді”, “Палімпсести”, “Час творчості”, “Веселий цвинтар”, “Дорога
болю”, “Повернення”, “Під тягарем хреста”, “Вікна в позапростір”, “Птах душі”).
Кожна з цих назв є символічною, внутрішньо вмотивованою і образною. Слід
зазначити й те, що багато тем та мотивів у поетичному світі митця є символічно
акцентованими, багатовимірними і розкривають символічний зміст багатьох
образних елементів, поглиблюючи їх смислову перспективу.
Щоб зрозуміти природу символів у творчості В. Стуса, джерела запозичення, шляхи
творчого переосмислення семантики тощо, треба зрозуміти асоціативні уявлення
митця та міру художнього узагальнення їх, способи поетового світосприймання,
світовідчуття, переконання, життєві принципи, світоглядні позиції, вірування чи
безвір’я. Для цього ми, насамперед, зосередимо увагу на символіці мотиву поезії
В. Стуса, що допоможе зрозуміти коло питань, які входили до зацікавленостей
поета, та смислову векторність символів у концепції автора.
2.1. Символіка мотиву України в духовному просторі любові –
ненависті
“Великі поети всіх часів, – за словами М. де Унамуно, – були перейняті
“питанням нації, релігії, мови, батьківщини” [35, с. 30]”. Тому, звичайно, за
всієї широти поетичних мотивів, тем думок і почуттів майже всі українські митці
слова тяжіють до найголовнішої теми – теми України. У В. Стуса тема України
стала провідною в усій його творчості. Україна в ліриці поета виступає в двох
іпостасях. Перша – це духовна домінанта, безмежно кохана, омріяна й
опоетизована, далека й жадана, близька й недосяжна рідна земля. Про це почуття
В. Стуса до Вітчизни М. Ільницький писав: “...Стус відривався уявою від
поділеного на квадрати світу і поринав у космос, який окреслюється поняттям
“Україна”. Це космос його душі, альфа і омега його почувань, його “дорога долі,
дорога болю”. Україна виступає в його віршах не як об’єкт, вона існує в ньому
самому як психологічна даність, щоразу об’являючись у душі то кетягом червоної
калини, чи апокрифічним пером літописця Нестора, чи космічною музикою
струмка... [39, с. 16]”.
Велику частину свого свідомого життя В. Стус провів поза межами України, без
можливості повернутися додому, без права побачитися з рідними і близькими
людьми, а думками і душею постійно линув на Батьківщину, яка у просторі
художнього світобаченя поета набуває рис одного з найфундаментальніших
символічних образів його творчості. У своїх віршах митець часто ототожнював
Україну з матір’ю (велич материнської жертовності), дружиною (чистота
подружньої вірності), сестрою (ніжність сестринської любові). У такому аспекті
образ України підноситься у поета до символу, який уособлює духовну красу
рідної землі. Автор проводить цей образ через низку творів. (“З ціложиттєвого
жадання...”, “Скучив за степом, скучив за лугом...”, “Ти, моя маленька
сестро...”, “Оце моє видіння – всіх ночей...”, “Стелили білі обруси...”,
“Кохана сестро, не журись...” та ін.). “Духовна” Україна В. Стуса навіть на
мурах тюрми “собором дзвінким написалась”. Собор – символ духовності.
Концепція України включає в себе безліч складових, втілюючись у різноманітних
образах. Отже, Україна є одним з домінантних символів, який репрезентує велику
кількість тем і мотивів у поезії В. Стуса. Проте поет розглядає її крізь призму
історії, а тому є ще й інша Україна в творчості В. Стуса. Ця Україна –
“зрадлива зраджена Вітчизна”, “нестерпна рідна чужина”, “кохана Прикраїна”,
“погар раю”, “храм, зазналий скверни”, “царство німоти”, “країна мертвих”,
“цвинтар душ на білім цвинтарі народу”. У цьому поезія В. Стуса дуже близька до
Маланюкової, який також іноді асоціював Україну з “полем рути і отрути”, із
землею, яка родить “калічне зло, що будяком колючим бовваніє”, називав її
“Батьківщиною німою”, “зрадливою бранкою степовою”, “розпустою”, “проклятим
краєм”, “повією ханів і царів”, “байстрючою матір’ю яничар”.
Мабуть, саме таку амбівалентність у ставленні В. Стуса до Вітчизни мав на увазі
Я. Мельник, коли писав: “Почну з парадокса: Стус любив Україну, Стус не любив
України. Він не любив України в розумінні тієї любові, що її звемо
шевченківською. І саме тому, що перед нами постає інший, одмінний од традиційно
українського склад свідомості, Стус виростав у символічну величину на карті
вітцівської культури [73, с. 157]”. І Ю. Бедрик з цього приводу теж зазначив:
“Стус має щонайменше – два чітко окреслені ставлення до вітчизни. Одне з них,
безпереч