РОЗДІЛ 2
СТАН ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Концептуальні положення організації фінансування сільськогосподарських
підприємств
Фінансування сільськогосподарських підприємств здійснюється за умов
детермінованого і стохастичного впливу великої кількості якісних і кількісних
чинників, серед яких найважливішу роль відіграють виробничі та ринкові. Саме
тому при дослідженні принципів організації фінансування необхідно застосовувати
системний (комплексний) підхід, який би враховував вплив саме виробничих і
ринкових чинників. Загальновизнано, що в усіх країнах світу сільське
господарство – це той буксир, який “витягує” інші галузі економіки.
Підраховано, що 1 грн., отримана в сільському господарстві, дає роботу 9 грн. в
інших сферах економіки. Коли ж через збитковість скорочуються обсяги
сільськогосподарського виробництва, в дев‘ять разів скорочується й зайнятість
населення [76, с. 63]. Водночас сільськогосподарські підприємства займаються не
лише виробництвом стратегічно важливої продукції, а й забезпечують екологічну
безпеку, збереження ландшафту, надають велику кількість робочих місць тощо.
Проведені дослідження показують, що нинішній стан організації фінансування
підприємств галузі потребує значного вдосконалення та обґрунтування принципів
організації фінансів підприємств.
Кожне сільськогосподарське підприємство має розвиватися прогнозованими
(заданими) темпами, тому організаційно-економічний механізм фінансового
забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств повинен
трансформуватися, постійно адаптуючись до оперативних і стратегічних завдань,
які вирішуються, та умов, що змінюються під впливом ринкових вимог. Одночасно
необхідно враховувати той факт, що відтворювальні та соціальні можливості
підприємства безпосередньо залежать від наявного ресурсного потенціалу та від
рівня розвитку ринкових відносин.
Закони ринкової економіки вимагають ефективної організації фінансування
сільськогосподарських підприємств. Здійснюючи господарську діяльність,
підприємство має виживати в умовах конкуренції й виробляти необхідну продукцію,
враховуючи інтереси покупців. Сільськогосподарське підприємство, що програло у
цій боротьбі, стає неплатоспроможним, а тому не може оплатити вартість засобів
виробництва, робочої сили, розрахуватися з бюджетом по обов'язкових платежах і
платежах до позабюджетних фондів. Тобто реальна самостійність будь-якого
підприємства визначається здатністю здійснювати відтворювальні процеси за
рахунок власних фінансових ресурсів. Очевидно, що така постановка питання не
заперечує важливість залучених коштів, однак існують межі, які визначають
співвідношення розмірів власного та залученого капіталу. Певною мірою ці межі
умовні й рухомі. Динаміка такого співвідношення в кінцевому підсумку визначає
фінансову стійкість підприємства та його фінансову політику, здатність
надійного функціонування та розвитку виробництва [98, с. 59].
До основних напрямів розробки фінансової політики підприємства відносяться:
аналіз його фінансово-економічного стану; розробка кредитної політики;
управління обіговими коштами, кредиторською та дебіторською заборгованістю;
управління витратами, включаючи вибір амортизаційної політики; вибір
дивідендної політики [140]; політика формування активів і структури капіталу;
політика управління активами й інвестиціями; політика управління фінансовими
ризиками і запобігання банкрутству; політика залучення фінансових ресурсів.
Формування фінансової політики підприємств з окремих аспектів фінансової
діяльності має переважно багаторівневий характер. Так, у межах політики
формування фінансових ресурсів підприємства може розроблятися політика
формування власних ресурсів і політика залучення позикових коштів.
Ключовим елементом системи фінансування сільського господарства є банківська
система. Завдяки банкам знижуються трансакційні витрати між кредитором і
позичальником, підвищується якість використання капіталу, працює система
платежів і створюються умови для зростання обсягів заощаджень. У свою чергу ці
фактори позитивно впливають на економічне зростання, в результаті чого розвиток
банківської системи стає важливим елементом стратегії діяльності
сільськогосподарського виробництва. Для створення функціонуючої системи
фінансування сільського господарства в Україні необхідно забезпечити ряд
передумов як з боку пропозиції кредитів, так і з боку попиту. Так, у 2003 р.
сума кредитів, наданих комерційними банками сільському господарству, становила
лише 4611 млн. грн., у тому числі короткострокових – 3243 млн. грн.,
довгострокових – 1368 млн. грн. Питома вага короткострокових кредитів у
загальній сумі дорівнювала 70,3%, довгострокових – 29,7%. Крім того, необхідно
створити відповідні інституції, без яких не здатна працювати будь-яка система
кредитування.
З боку пропозиції кредитів такими передумовами є загальні передумови –
створення ринків об’єктів застави; підвищення ефективності банківського сектора
за рахунок розвитку нових форм забезпечення короткострокових і довгострокових
кредитів, застосування нових технологій їх видачі, реструктуризації банків та
інвестицій тощо.
З боку попиту необхідно насамперед реалізувати заходи, спрямовані на підвищення
рентабельності сільськогосподарських підприємств і збільшення довіри інвесторів
до господарств, зокрема: реструктуризація сільськогосподарських підприємств на
підставі положень Указу Президента України № 529/99; виключення втручання
місцевої влади у процес прийняття виробничих і управлінських рішень
господа
- Київ+380960830922