РОЗДІЛ 2
АКТИВНІ ПРОЦЕСИ В ТЕРМІНОТВОРЕННІ
ТА ФУНКЦІОНУВАННІ СУЧАСНОЇ СУБМОВИ ПРАВА
Простір сучасного вербального представлення цивілізації не можна окреслити поза
науковою мовою. Саме мова як об’єкт прогностичного аналізу й комунікаційної
прагматики представлена в численних епістемологічних інтерпретаціях. А
термінологічна проблематика
в лінгвістичному дискурсі нового часу є однією з найбільш актуальних,
а водночас – методологічно неоднозначних, різноаспектно корельованих із
мовознавчою теорією і реальним життям мови, її комунікативними функціями.
Дослідницька пошуковість виявляється як в обґрунтуванні класичних та
моделюванні перспективних теоретичних концептів із проекцією на ідеї
дескриптивізму, структуралізму, психо-
і соціолінгвістики, так і в численних емпіричних описах термінів
і терміносистем.
Системне вивчення термінології як метамови сучасної науки належить до
пріоритетів нашого століття, хоча цивілізаційні джерела, становлення
і розвиток термінів аналізуються (і об’єктивно) в діахронному контексті
культурної трансформації людства.
Закономірність творення термінів як специфічних знаків мисленнєвої діяльності,
пізнавального досвіду людини, необхідність виражати взаємозалежні й складні
мисленнєві операції приводить до інтелектуалізації мови, а в знакових
лінгвістичних одиницях до абстракцій семантичного плану в формах лексичних,
фразеологічних, специфічної типології синтагматичної сполучуваності,
функціонального узусу в доборі
й використанні мовних одиниць, особливих синтаксичних моделей організації
тексту тощо. Іманентна сутність терміна виражена в критеріях термінологічності:
1) системності; 2) дефінітивності; 3) точності; 4) моносемічності в межах
термінологічного поля; 5) відсутності експресії; 6) стилістичній нейтральності.
Розвиток термінології як модельованої системи (точніше, системи систем) завжди
пов’язаний із вихідною
і статуснодомінантною позицією щодо відбору релевантних знань у ході побудови
відповідних семантичних висновків, тобто залученні одних релевантних фактів,
моделей і одночасній нівеляції інших.
Кількість термінів у розвинених мовах набагато перевищує чисельність
загальновживаних слів і досягає нині кількох мільйонів лексичних одиниць.
І ця величина невпинно зростає. Єжи Люкшин (Jerzy Lukszyn) і Ванда Змарзер
(Wanda Zmarzer) у праці „Teoretyczne podstawy terminologii” („Теоретичні основи
термінології”) відзначають, що в сучасній термінології щороку з’являється не
менш ніж 200 000 термінів [367, c. 76].
З огляду на це актуальнішими стають питання унормування та узгодження
термінотворчих процесів.
Правничі терміни не існують відокремлено, а функціонують лише
в системі термінів, яка є цілісною, відносно стійкою, структурованою, єдиною за
змістово-мовною ознакою, і виявляють певний зв’язок „на поняттєвому,
лексико-семантичному, словотвірному (дериватологічному)
і граматичному рівнях [52, c. 15]”, вступаючи в суворо закономірні відносини з
іншими термінами. Це означає, що кожний термін мислиться
в певній термінологічній системі і „[...] залежить від місця відповідного
поняття в системі понять [141, c. 14-15]”. Таким чином, системна організація
правничих термінів виявляється у двох взаємопов’язаних
і взаємозумовлених площинах: плані змісту і плані вираження, при визначальній
ролі, безумовно, першого.
Сьогодні вчені підкреслюють: щоб юридичний текст, особливо законодавчий, був
чітким і лаконічним, бажано, аби він вміщував виключно терміни. За В.М. Коганом
– це ідеальна ситуація, до якої потрібно прагнути, але яка ніколи не буде
досягнута „[...] через складність самої дійсності, яка створює предмет права і
його мету [113, c. 106]”.
Окремо підкреслимо, що активні процеси термінотворення, основні аспекти й
проблеми термінознавства є спільними для сучасних високорозвинених мов,
особливо з огляду на те, що ці мови перебувають
в єдиному комунікативному просторі сучасної цивілізації, а отже
є історично пов’язаними щодо взаємодії, активних мовних процесів та впливу одна
на одну.
У науковому контексті означеної проблематики зауважимо, що її можна
структурувати відповідно до розгляду трьох окремих, проте взаємопов’язаних
аспектів, серед яких виділимо лексико-семантичний, словотвірний та власне
лексикологічний, або проблему системних відношень у площині термінотворення.
Необхідність розгляду цих питань зумовлена тим, що наукова невизначеність
вихідних позицій та недотримання правил
і принципів деривації в кожному окремому аспекті призводить до значних хиб у
термінотворенні, і навпаки – розуміння і чітке визначення єдиних засад
допомагає максимально наблизитися до досягнення мети надати термінові його
ідеальних ознак.
2.1. Лексико-семантичні процеси в сучасній юридичній термінології
Лексико-семантичний аспект термінотворення актуалізує науковий пошук навколо
обґрунтування різних шляхів входження термінологічних одиниць у мову. У
лінгвістиці класичним є підхід, за яким нові одиниці
в межах конкретної терміносистеми за способами їх виникнення поділяються на
чотири групи: неосемантизми, неологізми, запозичення та інтернаціоналізми –
кожна з них виявляє специфіку активних процесів термінотворення в національній
мові.
2.1.1. Н е о с е м а н т и з а ц і я
Проблема неосемантизації або співвідношення мови законодавства
і загальновживаної мови набуває в лінгвістичній науковій літературі об’єктності
самостійного аналізу [421]. Дослідники зосереджують аргументацію навколо пошуку
критеріїв для пояснення співвідношення спеціалізованих функціональних типів
мови не властивостями мови законодавства, існування якої не викликає сумнівів,
а нестійкістю самог
- Київ+380960830922