РОЗДІЛ 2
СТАН ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ БІОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ДО ВИХОВАННЯ У ПІДЛІТКІВ
КУЛЬТУРИ МІЖСТАТЕВИХ СТОСУНКІВ
2.1. Поняття „професійна готовність учителя” в науково-педагогічній літературі
Вирішення проблеми підготовки кваліфікованих фахівців, здатних ефективно
розв’язувати завдання статевого виховання підлітків в цілому та культури
міжстатевих стосунків зокрема, вимагає, насамперед, з’ясування сутності поняття
професійної готовності у цій сфері, яке у спеціальних дослідженнях
розглядається неоднозначно.
У психолого-педагогічній літературі, присвяченій професійній підготовці
вчителя, вживаються поняття „готовність до діяльності”, „психологічна
готовність”, „професійна підготовленість”. Зокрема, у психологічному аспекті
готовність до діяльності розглядається за різними ознаками: як наявність
здібностей (К.К. Платонов [188]), інтегрована якість особистості (М.Д. Левітов
[141]), як певний функціональний стан („оперативний спокій” за А.А. Ухтомським
[281], „психологічна установка” ? Д.Н. Узнадзе [278], „передстартовий стан” ?
А. Пуні, М.Д. Левітов [141]; готовність до виконання бойового завдання ?
М.І. Дяченко [96]) і як стійка якість особистості, складне структурне
утворення, яке включає в себе мотиваційний, інтелектуальний, емоційний і дійові
змінні, адекватні вимогам змісту й умовам діяльності. Тільки за умови поєднання
високої підготовленості і готовності як на функціональному, так і на
особистісному рівні, досягаються значні результати у вихованні школярів. Це є
підставою загальної готовності до педагогічної праці, якою повинен оволодіти
випускник педагогічного ВНЗ.
У вітчизняній практиці прослідковуються кілька підходів до розуміння сутності
поняття „готовність”.
Представники першого (С.Л. Рубінштейн [230], К.К. Платонов [188], Д.Н. Узнадзе
[278]) оцінюють готовність як функціональний стан, що характеризує ступінь
підготовки людини до професійної діяльності. З позицій функціонального підходу
діяльність розглядається як система компонентів, що визначають
змістовно-процесуальні аспекти готовності.
Другий підхід надає перевагу особистісному аспекту готовності (М.І. Дяченко
[96], Л.А. Кандибович [96], Г.С. Костюк [130], Д.Ф. Ніколенко [171] та ін.).
Його представники доводять доцільність вивчення готовності до професійної
діяльності на особистісному рівні.
Інтерес до проблеми готовності до педагогічної діяльності відобразився в
декількох напрямках педагогічних досліджень. Перший передбачає створення
професіограми вчителя (О.В. Киричук [113], В.А. Сластьонін [256], О.І. Щербаков
[306] та ін.). Характерною ознакою другого є розробка змісту, форм і методів
становлення педагогічних умінь і навичок (О.А. Абдуліна [1], Н.В. Кузьміна
[136], О.Г. Мороз [163], Л.Ф. Спірін [260] та ін.). Третій пов’язаний із
конкретними видами роботи вчителя-вихователя (Ю.П Азаров [2], Е.Д. Бреус [37],
Л.В. Заремба [100], Б.С. Кобзар [115] та ін.). Четвертий передбачає вивчення
педагогічних умінь, необхідних для виконання різноманітних функцій учителя
(В.В. Васильєв [42], А.Й. Капська [110], Л.І. Макарова [154] та ін.).
Усі ці напрямки становлять практичну цінність і відображають перспективні шляхи
формування професійної готовності педагога.
Заслуговує на увагу також і психологічний аспект розробки проблеми, що дає
змогу визначити глибинні процеси і механізми, які забезпечують формування
готовності до професійної діяльності в цілому та до педагогічної діяльності
зокрема.
Учені В.М.Поляков, М.М. Фіцула вказують, на які саме компоненти психологічної
структури особистості майбутнього вчителя необхідно звертати увагу при
підготовці студента до виховної роботи. Насамперед, на спрямованість
особистості, яка повинна включати в себе науковий світогляд, розумні потреби,
оптимальну мотиваційну сферу й відповідні цілі та ідеали. Формування
спрямованості особистості студента педагогічного навчального закладу повинно
спиратися як на його інтелект, так і на емоційну та вольову сфери, щоб
породжувати в нього ентузіазм і позитивні переживання, а також сприяти
формуванню психологічної цілеспрямованості, наполегливості, готовності до
подолання труднощів [193; 286].
Посилання на те, що діяльності передує специфічний стан готовності, має місце в
працях М.Д. Левітова [141]. Він характеризує готовність як придатність чи
непридатність людини для виконання певної роботи. Вченим виділено тривалу
(глобальну) та ситуативну готовність. Глобальна готовність є потенційною, може
діагностуватися на теоретичному рівні і означає наявність у вчителя достатньої
підготовки до виконання певних завдань. Ситуативна готовність виявляється як
здатність до реалізації потенційних можливостей у конкретній ситуації, що
характеризується відповідним емоційним фоном, внутрішнім станом учителя та
учнів тощо.
Готовність ситуативна – динамічний цілісний стан особистості, внутрішня
налаштованість на певну поведінку, мобілізація на активні цілеспрямовані дії.
Вона є актуалізацією всіх сил для успішних дій у даний момент. Це актуальний
стан тривалої готовності, що створюється кожного разу і визначає її
продуктивність у конкретних обставинах.
М.Д. Левітов вказує, що тривала (постійна) готовність формується заздалегідь у
результаті спеціально організованих заходів, зокрема педагогічних. На відміну
від ситуативної, тривала готовність характеризується завчасно набутими
знаннями, уміннями та навичками, якостями і мотивами діяльності. Учений доводив
існування залежності психологічної готовності особистості до діяльності від
таких чинників, як індивідуальні особливості, тип вищої нервової діяльності та
з
- Київ+380960830922