РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ І ОСНОВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ
НА РИНКУ ПРАЦІ РЕГІОНУ
2.1. Аналіз підходів до оцінки соціально-економічної ефективності державного
регулювання зайнятості
Регулювання безробіття є новим напрямком у соціально-економічних відносинах
України, який пов'язаний з ринковими трансформаціями.
Відбиття оціночних показників зайнятості й безробіття в сучасних дослідженнях -
відносно новий напрям у національних і пострадянських дослідженнях, поява якого
пояснюється ринковими трансформаціями соціально-економічної системи України.
Формування нового напрямку державного регулювання соціальних процесів пов’язане
з усвідомленням наявних проблем, а також потреб відповідно до нового етапу
розвитку.
Сучасна оцінка регулювання зайнятості й безробіття як двох взаємозалежних і
додаткових явищ ринку праці визначається дослідниками як неефективна [141,
с.33]. Причини цього виявляються в низці обставин періоду здобуття Україною
незалежності, що містяться у: відсутності в країні чітких стратегічних
концепцій - розвитку повного ринку праці й продуктивної зайнятості населення;
невизначеності оптимальної моделі ринку праці, що ґрунтувалася б на позитивному
досвіді країн з розвиненою ринковою економікою; проведенні пасивної політики
зайнятості й відсутності й невідпрацьованості механізму ефективного
регулювання; у частому безробітті, що досягає за деяким даними близько 50 %
загальної чисельності працюючих; недоліку державної політики для створення
додаткових робочих місць; відсутності чіткого механізму взаємодії
централізованого й децентралізованого регулювання ринку праці; наявності на
ринку праці великої чисельності неконкурентоспроможних професій працівників і
фахівців; браку фінансового забезпечення програм зайнятості населення;
неготовністю суспільства до зміни соціально-економічних умов, які привели до
масових звільнень працюючих і переходу прихованого безробіття у відкрите;
недостатнім керуванні процесами впливу малого бізнесу на зайнятість населення;
не регулюванні процесів самозайнятості, нерегламентованої зайнятості, масштаби
якої в Україні постійно збільшуються
Незважаючи на використання основ міжнародних статистичних підходів в оцінці
безробіття й зайнятості, вітчизняні дослідники свідчать про необхідність
врахування специфічних національних умов України й потреб входження програм
зайнятості до складу програм соціально-економічного розвитку. Так, Є. В.
Павловська пише, що програми зайнятості всіх рівнів відбивали не сучасний стан
і прогнозні показники незайнятості населення й рівня безробіття, а головним
чином показники зайнятості населення, тобто чисельності зайнятих усього, у тому
числі в сфері економіки, зокрема, середньооблікової чисельності працівників і
службовців. Це необхідно для забезпечення максимального взаємозв'язку між
показниками програм економічного й соціального розвитку й зайнятості населення,
з одного боку, і даними офіційної статистичної звітності – з іншого [141,
с. 39].
Світовий досвід щодо скорочення безробіття й сприяння зайнятості засвідчує
наявність комплексу способів, методів і заходів. Кожний з розглянутих методів
має свою можливість й ефективність застосування в конкретних
соціально-економічних умовах. Для визначення цього необхідна оцінка
ефективності застосування методу з метою підвищення загальної ефективності
державного регулювання зайнятістю. Для досягнення більшого ефекту у світовій
практиці, як правило, застосовуються комбіновані методи впливу на ризик. Процес
керування на ринку праці реалізується за допомогою спеціальних організацій.
Так, державне регулювання на ринку праці здійснюється державною службою
зайнятості, тому обнією зі складових підвищення ефективності державного
регулювання зайнятості є підвищення соціально-економічної результативності її
діяльності на основі підвищення й оцінки соціальної й економічної ефективності.
Певним рівнем соціально-економічної ефективності володіють і програми
зайнятості населення як комплекс спеціальних заходів щодо керування зайнятістю
й безробіттям.
Порівняння методів доцільно проводити на основі критеріїв соціально-економічної
ефективності й мінімізації збитків у майбутньому. У світовій практиці відомі
підходи до оцінки соціально-економічної ефективності. Так, частково дослідження
ефективності соціальних процесів розглянуто в працях зарубіжних учених, що
розглядають проблеми державного регулювання й керування, але вони мають
специфічну спрямованість на сферу державного керування.
Процеси, що протікають в 70-80-і роки в країнах з ринковою системою
господарювання, привертали увагу дослідників до проблеми оцінки ефективності
діяльності у сфері регулювання соціальних процесів - охорони здоров'я, освіти,
соціального страхування, умов праці, науки й ін.
У країнах з ринковою системою цей процес був сполучений зі значним ростом
витрат у соціальному секторі економіки за відсутністю пропорційних результатів
якісних показників поліпшення (удосконалювання) соціального процесу.
У планово-регульованій економіці ініціація напрямків досліджень із
соціально-економічної ефективності була сполучена, з однієї сторони з
необхідністю оцінки планів соціально-економічного розвитку й соціальної
політики, проголошеної в узагальненому вигляді на 24 з'їзді КПРС, а з іншої
залишковим принципом фінансування соціальної сфери й «доказовим-переконливим»
напрямком у теоретичних радянських наукових школах про ріст збитків і низькою
ефективністю заходів у соціальній сфері діяльності [5, 8, 19].
Значні розробки з методології оцінки соціальних процесів у цей час проводилися
О.І. Амошею, Г. А. Бушуєвою,
- Київ+380960830922